Йоганн Вольфганг ГЕТЕ
(1749–1832 рр.. Нїмеччина)
ХАЩОВЫЙ ЦАРЬ
Ба тко там по хащи летить на кони?
Пилує ся втиць, и дїтвак му из ним.
Дрыжить, и до нянька притис ся малый.
Вбыйняв го ид собі, і гріє старый.
«Дїтваче, што в тебе онь рукы горять?»
«Йой, няньку, я вздрів хащового царя:
У тимнüв коронї, з густов бородов». –
«Та ньи, вто білїє имла над водов».
«Малинькый, мüй файный, пилуй ся сюды,
Туй вбленної казкы увидиш слїды:
Туй милі косіцї, рясні ягüдкы,
Туй бавлять ся иппен такі дїточкы».
«Йой, няньку, зо мнов говорить аттот царь –
Ввüн казку и бавку дає ми у дар».
«Дїтваче, ниє того царя нигде –
Вто вітер ся пробудив, й листьом гуде».
«Ид минї, лигінику, туй – потüчкы,
Туй ввидиш які у ня файні донькы:
Вни в місячну пüвнüч пüдуть у танок,
Сон зüтчуть тобі з хащовых спüванок!»
«Йой, няньку, поникай – донькы му з огнем
Так файно ся бавлять, и кличуть мене!»
«Та ньи, всьо спокойно в нüчнüв глыбинї
Вто корчї піцїцькі блистять на багнї».
«Лигіню, я радый твойüв файнотї –
Вдтипирькы ты мüй, хоть бы сь и ни хотїв!»
«Йой, няньку, мене царь за руку узяв –
Я дыхаву тяшко.., ци – й дыхати м став!..»
Напуженый втиць коня страшно жене,
Дїтвак пиля нього ледвы ся кыне.
Добіг, долитїв, крозü нüч дüскакав,
Лем сын вже мертвый на руках му лежав.