Шарль БОДЛЕР
(1821-1867 рр., Франция)
СПÜВАНКА ЗА ЗДЫХЛЯТИНУ
Ци тямите тото, што відїли сьме, душко,
В час лїтный пиля пішака?
Здыхлу кобылу, што ї ублїпили мушкы,
Того мерзкого воняка.
Ги дешева жона, она розверла лабы,
А уттüть жовтоє текло,
Штось, гикой сукырвиця, й бульбило ся слабо,
Што давно чивдырьüв тягло.
Тоту гнилятину щи й сонце припікало,
И труп ся вд спекы розпадав,
Гибы дарабами Природї ся вертало,
Што Бог єдностанно создав.
До неба ся тягли тонкі кüсткы скелета –
Тüйтакый гикой косичкы.
Уд смрада чорного вы, панїка-естетка,
Строщили нüс в обі рукы.
Над черевом розорваным зузнїли мухы,
А зудну того
гиндюха
Плелися червакы, и каждый быв розбухлый
Й лїнивый, гибы там здыхав.
Вто всьо ся кывало, куріцмало, вурдило,
Цїдило паворозь масну,
Гикой кириня, ся онажило, мастило,
Вонячо дыхало зудну.
Тот світ гнилятины давав музичні звукы,
Дух ядухливый розвівав,
Гибы сївач, пхав у гиндюх осклизлый рукы,
И чемерицю розсївав.
У брянжи айирнüв без жадных форм и ліній,
У гнидавому бибаку
Лем истинный поет увидить лик богинї
И намалює вто в стишку.
Из-за корча на нас, худа, уся в коростї,
Косила сука, гы злый враг –
Лем пüдеме мы гет, она удкусить з костив
Здыхлятины товстый дараб.
Вы, душко, иппен гикой аттота кобыла,
Исток заразы и вонї,
Вы, янголе, цвіточку, ляжете в могилу,
И гнити будете в трунї.
Там личко звацкать ся, сплыве, ги тиркилина,
Там персты втпадуть уд рукы,
Там вас, запрятану онь пуд два мийтры глины,
Йзїдять ушытку червакы.
Красавице, товды вповіште паразитам,
Аттым трупозным червакам,
Ош в памняти навхтема буду сокотити
Красу, што Господь Бог дав вам!