Едгар Аллан ПО

(1809–1849 рр., Америка)

ВОРОН

Раз упüвночи бизтямнüв из трывожныма гадками
Над ямилныма книжками я хылив ся в сон, ги трость.
Вфараллованый роботов, туйкы вчув им крüзь дрімоту
Звук, што го ни было дотüть – в мої двирї цоркнув ткось.
“Вто, видав, – прошепотїв я, – йде до мене з ночи гость,
               В двирї цоркнув менї гость”.

Памнятаву, я ся спудив, што тото типирькы буде –
Нüч осїнню схарапудив ткось при тлївучüм огню.
Лем бы нüч сися минула! И кыдьбы щи ся вернула
Вта, што в серци ни уснула, што й типир тямлю за ню,
О Леноро, ты ми была світлом уночи й при дню,
               Бо й типир тобов я сню.

Шурхüт шовку шелеснанкый челленавої фірганкы,
Ги наремный глüг дербанкы– в серце крыжаный укол.
Задрыжав уд страха вшыткый, пидік, вже было бы видко,
Вбы якась там ворожбитка, авать босоркун-страшко.
Тихо встав, удопер двирї – тьма, побілена сніжком,
               Тьма, и – нич, нигде нитко.

Кить вы є, та ся ни прячте, заходїть, всьо ростовмачте,
Сер, вать Міссіс, перебачте, ош ни нараз вчув ваш клич.
Бо я туйкы так читаву, што збüлшого вже дрімаву,
Й кить увижу, ни спüзнаву, хоть у очи ми ся тыч.
Правда, нараз, кой учув им, вдопер двирї, а там – нич.
               Тьма, й – нигде никого нич.

Я стояв, и тьма стояла, нич нигде ся ни вдüзвало,
Лем думкы ми мальовали образы любовных притч.
А моє нїмоє тїло так ся в здогады втопило,
Што м уздрів як политїло слово, ци гыртанный клич:
Слово вто было «Ленора!» – моя будь, в минї владыч!
               Лем Ленора, й бüльше нич.

Я ся впят вернув до хыжі, айбо страх ми серце лиже,
Бо уже учув им ближе онь гибы ударив бич.
Айбо вповів им: “Вто вітер хоче возüр утворити,
Я ни буду ся творити, хоть до рана войовнич.
               Вітер там, и бüльше нич”.

Друтив я возüрну раму, й туй дрüбными ступляями
Входить вчорненый віками Ворон пышный, ги павич.
Без поклону, батром гордо, з видом кенєшного лорда
Пудыйшов ид двирьом твердо, хоть го клич, а хоть ни клич –
Улитїв на бюст Паллады, сїв, и никать, ги панич.
               Лем позирать и бüльше нич.

Зажурив им ся быв дотüть, айбо кой уздрів им потя,
Што ся впулять из высотя, важноє, ги командор,
Я вповів: «Уд страху м хворый, ты сюды прийшов на горе,
Ани цят ни вбленный Ворон, там, в краю страшных потвор,
У Плутоновüм газдüстві як ти ймня было тых пор?»
               Ворон каркнув: «Невермор!»1

Потя баторно втвічало, и хоть смысла было мало
В тому, што оно казало. ай мене туй брав задор:
Никало на мене чудо – тко повірує з вас, люди,
Ош казати потя буде пунтошно, ги приговор,
Лем єдно ялоє слово, што го чути, ги укор,
               Ворон каркнув: “Невермор”.

А щи як тот Ворон никав – серце из груди ввüн кликав
Тым, вповідженым без лику, точным словом «Невермор».
Ввüн ани кынув крылами, й туйкы м спиловав словами:
«Розыйшов ся м з цїмборами, вже м забыв йих розговор.
Завтра й ты пüдеш уд мене, впстану сам до смертнных пор».
               Ворон каркнув: «Невермор».

Ворон вповів так удало, што менї ся лем упстало
Загойчїти: “Ты, бывало, пудхопив чужый повтор:
Ковдош тот быв, ко йсе слово вер ти в пысок, ги дяпловы,
И чинив ся пайтиковым, кой живüт давав напор.
Твüй газда ледвы ся кывав, и хрипів судьбі в укор
               Пунтошноє “Невермор”.

Думаву я – ближе сяду, й придручав столиць вд Палладї,
Айбо де ся дїла радüсть – у души єден роздор.
Я на баршун сїв ліловый, и гадаву, ош тым словом,
Што повторює го знова, й глупо мече в ночи створ,
Жаждить ми штось пудказати, хоче туй вчинити шор
               Босоркунськым «Невермор».

Я сидїв, я мовчкы думав, серце ся сповняло сумом,
Айбо Ворон, гикой туман, позирав на ня в упор.
Очи ня його палили, з дньüв прошедшых доносили
Вто, што вічно ми є мило – лем її гарячый зор.
Хоть на баршун сись лїловый, де нисфрацканый узор,
               Вна ни сяде – невермор.

Туй гибы цирьковным дымом ткось війнув у хыжу зримо,
Й ступляями Серафима йде исповшити дозор.
Зашептав я у бизтямі: “Боже! Янгола руками
Даш ми упити бальзама, вбы м забыв мою Ленор,
Вмруть в души любовні мукы, и забуду я Ленор!”
               Ворон каркнув: “Невермор”.

Я змолив ся: “Промітнику, маєш силу ты велику,
Бо фрасы из ада дикі, што росплоджувуть потвор,
Хочуть вбы сь у йсю навщиву помінив ми ниглумливо,
Ош кой прийде Смирть ссважлива, янгüл душу взьме, вать чорт,
Вже товды я найду спокüй серед Галаацькых гор?»
               Ворон каркнув: «Невермор».

«Слухай, чорте, вать пророче, здрю з твої пекилні очи,
И єдно лем знати хочу: де янгольськый сп
üвать хор,
Там, в небесному Едемі, кить у нього увыйдеме,
Уповіш ми ци обниму вбленну й чамняну Ленор.
В сонмі янгелüв пр
исвітлых вбниму чамняну Ленор?»
               Ворон каркнув: «Невермор».

Туй я встав, и гойкнув хмуро: «Доста было сиї журы,
Ты вертай у царство бурї, де чорты несуть дозор.
Встань из бюста, гикой з трона, и ни сып туй пірьом чорным,
Бо тирпіти вже м ни годный сись скарбезный розговор,
З сирця ми дзьовб унньи, й спряч ся меж такых, ги сь сам, потвор».
               Ворон каркнув: «Невермор».

Чорный Ворон – символ ада врüс к
üгтями в бюст Паллады,
И нитко ни дасть му рады, хоть го чортом возвелич.
Нüч проходить, динь надходить, з мене злых очи ни зводить, –
Ввüн ни хоче, я ни годен туй втеєтовати нич:
Серце млїє, дух нїміє, бо Ленору клич, ни клич –
               З того вже ни буде нич.

1.  Невермор /англ./ – нигда бüлш

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія