Дьüвко! Пoникай у возüр!
В проливнüм дождьови
Стою в потемках и досьüть,
Й пüлло, ми, ги псови.
Но бо дождь! А щи ся й темно,
Грüм – гибы го наняв!
Споминаву з чортом вєдно
Чіюсь маму й няня.
Мокне шіпка, а пуд шіпков
Умокло й волося.
Дождь! Нигде ся нич ни витко
Поникай у возüр!

А до фраца! Де сь ся дїла?
Ци сь мüй гойк ни чула –
Туйкы вітром ушалїлым
З неба звізды здуло.
Будеш сувету ты мати,
Кить в шанца упаду –
Мüг бы й чорт ня розтоптати,
Кыдьбы скочив ззаду.
А вповіш, ци ни з тым чортом
Ты ся там цюлюєш?
Укажи ся, ни будь горда –
Што тüлько мудруєш?!

Чуєш?! Удтягни фірганку!
Но, на мою душу,
Ляцю урву из паланку,
Та ти в возüр пущу!
Я май пüллый меж фаттьовüв,
Што всю нüч туй стою?
Хоть в ня удтüть шмарь гордовом –
Я ся ймак ни бою.
Кüлько годин? Скоро три –
Вже и сонце встане.
Чуєш? Возüр удопри,
Шута босорканьо!

А до фраца, так ся темно!
Што йсе? В чüм я стою?! –
Босорканя вта на мене
Улляла помыї.
Кüлько м ся фаралловав
У дождьи, у мрацї.
Но, та што м за вто дüстав? –
Бігарьом, вать ляцьов
Ткось ня хряснув по хрыбту…
А бога ти того!
Йду домü. А ты будь туй
До суда страшного.