О Капітане! няньку мüй! крüзь бурю сьме прüйшли,
Трясучкы, біды ззаду суть – мы вшытко проплыли.
В порту люди стрічає нас бüльш, ги вбыйшли сьме рифüв,
Там сто очи – всї здрять на нас, всї никавуть на шіфу.
               Лем, Боже мüй, йой, Боже мüй!
                        Вид палубы страшный!
                              Скрывавлині усї дощкы,
                                       Де впав ись неживый.

О Капітане! Няньку мüй! йсе вдячности печать:
И кураговы пудняті, и трумбеты трублять.
Тобі вінкы живі несуть, и пантликы, й косіцї,
До тебе туй, до єдного, убернуты всї лиця.
               Вчуняй ся, Няню, руку дай!
                        Бо йсе лем сон тяжкый,
                                         Ош ты на палубі лежиш,
                                             Студеный и нїмый.

Мене ни чує Капітан, ни видить сих пышнот –
Навхтема синї губы му стулили тїсно рот.
Та шіфу ввüн нидюгнуту привüх крüзь вшыткы біды –
По битках сурітлованых всї празнувуть побіду.
               Народе, радуйся, ликуй –
                          Побіды лик ясный!
                                     Лем на дощках наш Капітан
                                             Простер ся неживый.