Из помеже вшыткых мойых книг сися по рахунку сорок пята.

  Щи кой лем им починав писати, та м писав чужов дїла мене бисїдов, наязанов нам, русинам, днишньым державным режимом – украйинськым. Ясно, ош гикой и вшыткы пережі на нашüв русинськüв земли режимы – дочасным.

  А двадцять и пять годüв тому гикой бы м ся щи раз на світ уродив – пüшло ми писмо русинськоє.

  Пишу рüднов русинськов бисїдов, и - серце ми ся радує, онь из груди ускакує, онь дыхаву - и глубоко, и слободно, и радüсно !

  Яка тото поправдüшня серенча ходити и творити на земли, укріпленüв безсметрныма тїлами твойых дїдüв и пра-пра-прадїдüв !

  Яка тото поправдüшня серенча дыхати правоздухом, напоєным думками, словами и новтами твойых дїдüв и пра-пра-прадїдüв !

  Русинські думкы, слова, новты мойых дїдüв и пра-пра-прадїдüв воистину безсмертні, бо йих даровав нам сам Господь Бог. А шилиякоє божоє даяніє є ниубиєнным.

  Хоть типирüшных днüв на украйинському державному нїво-уровньови вшытко ся чинить, обы убити русинськоє слово, а из словом нашым изгирити й многовікову русинську културу и литературу, изничтожити русинські обычаї и традиції, змусайити нас забыти нашу русинську историю, удверичи истинных самых себе – в русинови убити РУСИНА !

  Ни вбють !

  Ни згирять !

  Ни зничтожать !

  Днишньых часüв, май страшных у нашüв русинськüв историї, на уборону благого и доброчесного русина уд фашиствувучых галичанин а украйинцüв стає нашоє вовікы ниубиєнноє русинськоє слово.

  Лем, чилядкове, бай: нашоє рüдноє слово, а з ним и набыткы нашої рüдної русинської културы, житьової русинської філозофиї стали предметом ганглярства, продажности.

  Тоты русинські дїтвакы, што уд маминої цицькы урастали на сятому русинському слові, а в зрілости захотїли стати писатилями, яли не лем писати домак йим чужов украйинськов бисїдов, а й ни так уже й туньо пригангльововати рüдным русинськым словом во благо здыхавучої украйинської бисїды.

  И Вкрайина сим литературным янычарам ни так онь пüлло платить.

  До приміру, єден русинськый литературный янычар из свого широколузького гнїздовища каже вкрайинцям, ош тото овüн йим по вкрайинськы пише аццякоє:

  Векслики - у реклик. Знає банкош

  Вартість пужджі.Чіношний процент.

  Та хіба орудував баракош:

  Філер, долар, америцький цент.

  І ні деці паленки, ні манри,

  Сполок, склеп...

Авать: Ти карпатоукран.

  Не рутен, не муско...

Вать сяк: Ті Міцині, ті Фідцині - бідося,

  Дрясен і байниш впарило на псі...

  И хоть точно знаву, ош украйинце (иппен так, гикой и русины !) аницят ся ни порозуміли в аццьому лексичному вінегретї, айбо не лем признали вышше наведені словесні ідїйотизмы “вишуканими” украйинськыма стихами, а щи й дали авторови державну премию имени Шевченькы за оживленя животворным русинськым лексичным ресурсом здыхавучої украйинської бисїды.

  Щи дале пüшов мукачüвськый литературный янычар: овüн спровбайловав, - и дуже шікерешно-вдачно ! – запродати украйинцям нашу народну филозофію.

  Сись “литературный” тип повыписовав из давных русинськых – щи досовецьковкрайинськых ! – новинок, каждорüчных календарьüв, книжок а иных удань воистину цінні рекомендациї нашых народных філозофüв, аницят ни мінявучи ни йих содержаниє, ани йих стилїстику, “добросовісно” стовмачив-перевüх сисї русинські тексты по вкрайинськы, и приписав йих якомусь галицькому 104-рüчному дїдови, гикой бы вто были його …”заповідї як жити довго в щасті и в радості”…

  И сигіняшні украйинце й сьому литературному янычарови за його щедроє дарованя вкраденої ним уд русинüв русинської народної філозофиї, пообіщали державну премию имени Шевченькы за офілозофлиня днишньої безфілозофної украйинської мыслї.

  Дїрік тому я й начинаву йсю свою книгу пунтошным цитованьом иппен тых давных русинськых – щи досовецьковкрайинськых ! – новинок, каждорüчных календарьüв, книжок а иных удань – най русинськый читалник видить, ош які богатства лишили нам наші дїды и прадїды, и … як мы йих аницят ни сокотиме. А сокотити є вд кого – сигіняшні украйинце из радостив куплять нашоє - русинськоє ! – уд аццякых продажникüв.

  Дорогі браты и сестры русины ! Мы з вами файно-префайно знаєме, ош як за годы украйинського панованя у нашому Русинському Крайи по дикунськы ся украйинизувуть наші казкы, спüванкы, як ся изничтожавуть тексты писань нашых довкрайинськых писатильüв – украйинські литературні говгірї и “наші” попилялитературні янычары ушытко, што ни годны вд нас украсти, каленым жилїзом выпікавуть из русинськых творüв гикой “дїалектизмы”, а поправдї - убивавучи русинськоє слово, изничтожавуть и нашу русинську душу.

  Айбо душу в груди русинови вдыхнув сам Господь Бог, тому ани вкрайинськым говгірям, ани “нашым” янычарам ї ни изгирити !

  Дуже тяжко переиначити – украйинизовати ! - наші приказкы и пословицї, а каммай наші русинські лайкы. Бо направо товмачачи-переводячи тверді фразеологічні высловы - ідійомы – воистину выходять ідійотизмы.

  Иппен тому я дав у сьüв книзї так бивно нашых русинськых приказок, поговорок, лайок - украйинце щи ни встигли йих уд нас украсти, а “наші” янычары, годно быти ош ни валовшны йих потовмачити, обы пак продати украйинцям.

  Прошу вас, дорогі браты и сестры русины, ся прислухати до фіглярных историй, што йих сохтує розказовати наша версна чилядь – наші дїдикы и бабкы. По духови сисї историї йдуть

у єднüв фіглярнüв тоналности из фігльованьом нашых майближых сусїдüв - словакüв а чехüв, а подегде и мадярüв.

  Иппен тому ся нам, русинам, и видить, ош дїрік у русинськüв фіглярнüв тоналности писали такі нам близькі писатилї, гикой чех Ярослав Гашек, мадяр Жігмонд Моріц…

  Нашоє фігльованя ни має нич общого из фігльованьом тої чиляди, што живе на гинтому, на восточному боцї Карпат -

ни з йих фолклором, ани з йих чисто литературнов писанинов.

  Прошу вас, дорогі браты и сестры русины, перечитати туйкы мнов записані фіглярні историї, што м йих сам чув уд нашої версної чиляди, а многі м и повыписовав из нашых русинськых – тай не лем ! – удань.

  Твердо віруву в тото, ош и историї з жидüської Торы - Агада ! - звучать май по русинськы, гикой дниська нашым русинськым дїточкам наязовані сигіняшныма панучитилями вікріїнські фіглї…

  Дуже ми ся хоче днишньому читалникови провказати ош ушытко моє литературноє писмо росте из рüдної русинської зимлї, а каммай – из мого рüдного русинського села Осüй.

  Дїрік тому м и поприязовав ушыткы историї сиї книгы до назывок чиляди мого села, иппен за якыма - а ни за тым, ош тко як ся пише ! - мож точно опридїлити за кого говориме.

  До приміру, за многоє годна вповісти назывка Курізайло, што

и дниська у товмачіню из сіцілійського дїалекта означає – найманый убивця, кілер. Майже ош много біды на Сіцілійи начинив тот Курізайло, кить ся навхтема спрятав у лазянськых горах над Осойом !

  Мож бы изслїдовати й такі назывкы осüйчан, гикой Багий, Бынцак, Гезо, Грего, Лецо, Лоповка, Нюма, Пінкус, Серена, Фоца, Халіла, Чампаш, Чофла, Чутрыс, Чяляп.., та ймак ни знати, ош куды бы сьме из сим уйшли, лем пунтошно знаву, ош ни на Вкрайину: нияк им ни годен собі представити сисї слова украйинськыма – они суть уд коріня и по духови русинські.

  Дись бüлше, гикой сто сїмдисят назывок рüдных менї осüйчан

удало ми ся зüбрати.

  Дуже ми ся хотїло ухосновати йих у сьüв книзї ушыткы. Тому м наслїпо приязовав самі историї до конкретных назывок – сисе значить, ош ни мусайно иппен йся ци вта история ся стала из указанным у ньüв персонажом. Айбо вто ош она была, тото є факт.

Но, тай ухоснована назывка не лем была, ай и дниська є и ся хоснує.

  Иппен тому ищи раз туй кажу: - Русинськоє слово – русинськый дух - на русинськüв земли суть ниубиєнні – навхтемашны !

Иван ПЕТРОВЦІЙ,

выключенный из спілкы письменникüв Украйины

“за участь у русинстві, яке є антиукраїнським”