Поміж моїх фейсбуковських друзів чи не найактивнішим є Сергій Ратушняк – багаторазовий голова Ужгорода, тільки завдяки якому я поховав мою дружину Валентину на міському цвинтарі ”Калварія”: коли Валентина померла – 9 липня 2006  року – саме Сергій Ратушняк був у черговий раз мером Ужгорода

Десь наприкінці вересня 2014 я одержав отаке несподіване для мене послання мені від Сергія Ратушняка:

 

Сергій Ратушняк

 

   Івану Петровцію, поету і громадянину !

    Т.Г. Шевченко -геніальний художник,

але поет - з натяжкою ! - талановитий.

    Сімдесят відсотків його поезії взагалі  ані не - в риму, ані не – в зміст.

    Що ж до змісту.

    І ЦЕ ГОЛОВНЕ!!! –  ШЕВЧЕНКО  НЕСКІНЧЕННО  ДЕПРЕСИВНИЙ:

   Холод і голод,   ой…, б'ють нас та ґвалтують.., ой, горе ж ти, горе.., а рученьки терпнуть...

   Жодного світлого і сонячного рядка!

   Аніякої віри в перемогу над рабством москалів, шляхтичів Речі Посполітої і - жидів.

   Жодного увірування в спроможність нації на ВОЛЮ і світове лідерство.
   Шекспір і Байрон, Гете і , зірка-зірок,  геній людства – Пушкін - не є символами і лідерами націй.

   Їх таланти і генії  лише -  гордість націй і людства.

   Шевченко був, заздалегідь, нав'язаний як символ нації українцям царською охранкою (спецслужбою) Російської Імперії.

   І допоки ми від православ'я московського і Шевченка - символа репресивності ! - не позбавимось, над нами - карма і прокляття третьосортності і покірності в'ючних мулів.

   Нехай талант Т.Г.Шевченка стоїть в ряду інших наших талантів: Котляревського, Українки, Сковороди, Гоголя, Гребінки, Загребельного...

Але  він не є  символом і лідером  нації !..

   Символи - це  Спартак, Юлій Цезарь, Македонський, Чингіз Хан, Наполеон ...

   Шевченко нікого не підняв навіть на сільський бунт, і не був частиною боротьби.

   Ба, навіть  -  більше:  він лякався  самої цієї думки.

   "Поховайте та вставайте..."…

   Тобто  при житті його бунтами не турбуйте. Дайте спокійно прожити.

   А ось як я помре,- тоді ви і вставайте.

   Хай вам звіздюлей понавішують, але - без мене.

  Цей тягар висить над нами й по цей день, і тому  українці так і не можуть - крім ворогів, катів і грабіжників… -  обрати собі владу.

   Страх і третьосортність, мовчання і продажність...
  А так:  покричати під його пам'ятниками, де він гераклом зображений, а по життю маленький, пузатенький,  сумно згорблений (тобто -  обман !)…

   Позакривати рота всім тим, хто не балакає по галицьки, "хто не скаче - той москаль!"...

   Багато розуму і гідності для цього не треба.

   Ось звідси і маємо - бунт Криму і Сходу !

  Попри шушери ахметовської і єфремівської там є і дійсні герої - ополченці, які повстали проти цього галицького "свободівського" та ”прравосекторівського” гавкання.

   І кладуть за це й свою душу й тіло.

   А ми - замість разом позбавились від гнобителів – олігархів - з їхньої ж зграї і обрали президента...

   І вбиваємо один одного, даємо можливість  всесвітній кримінальній наволочі нас різати, гвалтувати, грабувати...

   І Шевченкові за все це ”дякуючи”…

 

 

Мій коментар

до невеличкого есе С. М. Ратушняка

про Шевченка:

 

Дорогий  Сергію  Миколайовичу !

   Ваша присвята мені -  ”Івану Петровцію, поету і громадянину !” -  Вашого коротенького, але талановитого есе тішить моє честолюбство.

    Спасибі Вам !

   Що ж до Шевченка і його ролі в українському “націєтворенні”, то вона – ця роль - абсолютно  нульова: ореол довкіл його не завжди тверезої голівоньки штучний, витворений українськими “вченими”  “патріотами”, як то кажуть: ”…із-за відсутності в українській літературі Х1Х століття чогось бодай трохи воістину  путнього…”.

   Із ста відсотків усього, що вийшло з-під олівця Шевченка,  сімдесят п’ять відсотків  написано жахливою російською мовою, де ні про який стилістичний рівень не може бути й мови.

   Тим же, хто  може засумніватися в сказаному Сергієм Миколайовичем Ратушняком, або ж мною,  процитую класика світової літератури Івана Сергійовича Тургенєва, який особисто близько знав Шевченка, і писав про нього набагато різкіше від Сергія Миколайовича Ратушняка.

   Цитую: И.С. Тургенев ”Полное собрание сочинений и писем в тридцати томах”, 1983 года издания, том одиннадцатый, стр.:188-189:

   “…стихи в него выходили  … слабые и вялые – всё написанное им – бесцветное подражание Пушкину…”; 

   “…Читал Шевченко очень мало (даже Гоголь был ему лишь поверхностно известен), а знал ещё меньше того…”;  

   “…едва ли кто-нибудь из нас признавал за ним то значение, которое, не обинуясь, придавали ему находившиеся в Петербурге малороссы…”;

     “…Шевченко рассказывал  свои комические отношения с двумя-тремя жёнами киргизов, бродивших около места его заключения, - и сознался в вынесенном им оттуда пристрастии к крепким напиткам, от которых он уже потом до самой смерти отвыкнуть не мог…”…

   Тут же хочу відповісти якомусь дуже мало знайомому з ”творчістю” Шевченка    Сергею Перевозчикову  на його коментар до цього есе,

в якому він написав, що     “…Іван Петровцій … - головний матерщинник Закарпаття”

   Якщо так, тоді Шевченко, до речі – Тарас Григорович ! - є      “головний матерщинник України”.

   На підтвердження цієї тези цитую для не надто грамотного Сергея Перевозчикова випущену 2001 року в Києві у видавництві     “Дніпро” книгу     “Бандурка, українські сороміцькі пісні в записах … Т.Шевченка…”, стор.: 68-71: 

 

Балакучий балакучу

Вивів звечора на кручу,

Єбалися на горі

Ой єбались копачі

З Переп’яті ідучи.

Ой єбались на межі,

Попсували… (нерозбірливо)

Хоч карбованця дали,

В Переп’яті у ямі

Ой швець коло мене,

Тебе їбуть, їбуть мене… і т.д., і т.п…

   Для того, щоб ”творчість” Тараса Шевченка не любити -  її треба знати.

  Сергій Миколайович Ратушняк  ”творчість”  Шевченка знає – це він підтвердив своїм блискучим есе.

 

Иван  ПЕТРОВЦІЙ,

выключенный из спілкы письменникuв Украйины

“за  участь  у  русинстві, яке  є  антиукраїнським”