ВІРШІ, в яких усе крилате можливе!
Рецензія на книгу Ірини Надворної
“текстСтильна проМисльСловість”.

              Чи задумувалися ви над багатозначністю вашого життя - кожного вашого поруху, погляду, мислі, слова?! Навіть коли цей текст читаєте, ви - особисто! - маєте ті чи інші почуття, уявляєте автора, героя тексту вами читаного - одночасно бачите все це в ще якихось проекціях, а то й просто махнете втомлено рукою, забудете.

              Забудете?! Все, що ввійшло в нас через наші органи відчуття - вже навіки з нами, і - наше! В той чи інший момент воно може дивовижно самоорганізуватися та допомогти або й завадити нам...

          Як спровокувати вихід із нашого серця, з душі, з тіла бодай часточки того, що ми свідомо чи несвідомо, хотячи чи й нехотя абсорбували?! Це робиться запросто, якщо ви маєте поетичний дар.

          Уявіть собі, що ви молоді й закохані і можете досить-таки багатозначно сказати тому, кого любите: “ти володієш очима, які володіють мною”. Глибоко, багатозначно - вкрай поетично.

          А ще коли дівчина, йдучи з вами порч, скаже: “я не назлилась, я злилась із липами”. Або ж, гостро відчуваючи сьогоднішню “сіру смугу смутку”, побачить, що “світ сутеніє, сатаніє”. Саме тому “це я. сиджу край дороги. край мене дощ. і нема йому краю. я краю себе за життя”.

          Слово ще небаченим шляхом випливає зі слова, родить рій думок, які женуть на вас габу нежданих почуттів. Отоді у вас заримуються “кола дантові” і “зорі діамантові”, і всміхнуться до вас “дами із устами, мов медами...”.

          Але все це трапиться лише тоді, коли ви поглинатимете очима і душею “вірші, в яких все крилате можливе”! Отоді з чиїхось вуст, а то й у самому вашому єстві може прозвучати: йдучи “по вістрю вітру”, “підкорену ти не кори...”. І не варто вже порушувати оцю дивовижну гармонію між автором і читачем, адже, якщо “не бачити, чи плачеш ти”, то “не буде вже “на біс”, тільки “к бісу”.

          Поезія цієї авторки є “гра на грані” тому, бо “цей біль мене перебільшує”, і то навіть тоді, коли ти “сплюнув сплін”. Цікавим є й об’єкт ліричної уваги поетеси - “бідний мачо”. Заглядаючи в “музей його муз”, вона бачить, що “ця гарна без бузи, ця гарна під блюз. в цієї пластична лише хірургія”. Що ж до самого “мачо”, то “живе він в ім’я отця свого сина...”. А коли він поруч із нею, то вона, споглядаючи “висячі зади його семірамід”, відверто каже: “у нас з тобою так багато спільного, бо ж ми обоє любимо... тебе”.

          Можливо, все це лише “утоплена утопія”, бо коли він - “гуморист, артист, содомогоморист, гурман, гормон”, вона відчуває “жало жалості до себе, і тугу, як тугий корсет”.

          Боже! Скільки антиегоїзму в цій іронічності! Навіть тоді, коли авторка думає про себе: “чого ж мені, нормальній, не блондинці!”... і усвідомлює, що “потяг... бува до відню чи статевий...”.

          І вже, як “постскриптум. постфактум. постфатум”, скажу, що мовлю тут про першу поетичну книжку 19-літньої красуні - ужгородки Ірини Надворної. Навіть назву своєму літературному первісточку вона дала урбаністично поетичну: “текстСтильна проМисльСловість”.

          Я прочитав цю книжку і питаю себе, чи таки дійсно сучасна вона, ця “текстСтильна проМисльСловість”? І розумію, що - Так! Адже там сучасні Мислі, оповиті в Слова істинно поетичні. Там Почуття вирують, як молоді Моря. Або ж це - не вірші, а просто - погляди неймовірно красивих очей, які, нічого не обіцяючи, дають так щедро й багато.

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія