Піцїцькоє потятко, што як уяри, так  улїтї валовшно свойым

 милоновтовым  спüваньом  прнимантити  вшыткых,  тко  лем де го вчує, у нас на Иршавщинї  кличуть  штіглінцом, на Ужгородщинї славчиком, а у  шилиякых  славянськых народüв  за  нього  кажуть – соловей (по латынї: Luscinia luscinia).

   Май первый раз иршавськый штіглінц, ужгородськый славчик, а общеславянськый соловей  у литературных творах заспüвав ищи в Гомеровüв  “Одїсейи”, у міфі за Філомелу и Проклу, кажда з котрых ся перечиньовала-перемітовала то в штіглінца, то в славчика, а бывало, што и  в соловя.

   И удтовды яв лїтати иршавськый штіглінц а ужгородськый славчик из літературного твору у литературный твüр – видиме и чуєме го у Софокловому “Терейи”,  Овідійовых  ”Метаморфозах”, Аристофановых ”Потятах”,  Чосеровых ”Кентерберійськых повідках”,  Мільтоновüм  “Загубленому раю”,  Шекспіровых сонетах…

    Раз и навхтема залитїв иршавськый штіглінц а ужгородськый славчик и в русинські народні спüванкы. Запримітив тото русинськый фолклорішта Михайил Врабель, што в кüнци дивятнадцятого віка быв панучитильом сперву в селї Чемернüм Земплинської жупы, пак у Руському Керестурї, што в Сербиї, а  дале робив новинарьом у Будапиштї, и зüбрав тот русинськый народный спüваный оронь у нивеличку книжочку, котрüв дав славноє имня “Русскій соловей”, и  - на свої гроші ! - удруковав  ї  1890-го года в Ужгородї, и вжек потüм, онь через дисять годüв,  1900-го,  новопозаписованы русинські спüванкы  упустив у Будапиштї в ищи єднüв книзї пуд имньом “Угро-русски народны спüванкы”.

   Записы сих народных русинськых спüванок збüлшого вüх сам Михайил Врабель, айбо брав матеріалы и онь уд сорок єдного записовача из округüв Хуста, Тячова, Рахова, Волового, Мукачова, Иршавы…

   Наша русинська чилядь ся потягла до сих книг – кить ткось и ни знав читати, та дїрік ся вчив, обы на папірьови увідїти напечатанным своє рüдноє слово, а новты до сих спüванок навхтемашньо звучали – гикой и типирькы звучать ! – у души русина.

    Иппен завто уже в дисяті годы двадцятого віка обі сисї уданя стали величезныма раритетами.

   И – што май болить ! – за йсї бüлше гикой сто рокüв ся ани раз ни переудавали.

   Украйинце дакüлко раз упоминали за наші русинські народні спüванкы, записаны Михайилом Врабельом, айбо лем аццяк:  “У першому збірнику  вміщено 188 українських народних пісень, деякі українські вірші.., до другого збірника включено історичні, рекрутські, ліричні, побутові українські пісні, балади…”.

   Украйинце хоть и упоминали за русинські книгы Михайила Врабеля, брешучи, ош они – украйинські, лем нигда йих ни хотїли удати, бо ану лем, ниборе, дорогый днишньый читалнику, уповіш ми, ош ци тото  суть украйинські спüванкы:

Напив бы м ся палиночкы,

Та піпы закурив.

Та кыдь бы ми файна рыбка,

Та бы м ся притулив…

Та пüду я на розпуття –

Нарубаву прутя.

Чекай дьüвко лем до яри,

А на ярь озьму тя…

Та я собі заспüваву

Коло кошарины –

Пüде голос понад ровінь

Онь до Василины…

Ий хлопцї, цїмборикы,

Мы , хлопцї, воякы,

Та зайдеме у кантину,

Та пийме до дякы…

З высокої полонины

Излетїло гуся.

Я про тото кивüлноє

Дьüвча обыйду ся…

   Мож цитовати и цитовати сисї русинські народні  шедевры,  и такый серцьом, душов чуствуєме не лем лексичный стрüй сих спüванок, ай  и якыв низгаснов половіньов сапать из них наш русинськый  дух !

   Многы из спüванок,  записанных Михайилом Врабельом  ищи в позапрошлüм віцї,  спüвавуть ся и дниська.

   Лем … найти тоты його книгы вже давно мало тко годен. Аддека єден професор универзитета ми казав, ош провбайловав найти Врабельовы книгы у централных біблійотеках Москвы и Санкт-Петербурга, айбо – нигде йих ниє.

   Правда,  на нашу русинську серенчу ся трафила  єдна порядна чилядина, што йих найшла. И де бы вы гадали !?.. Онь у централнüв Нев-Йоркськüв біблійотицї,  у Америцї!

   Дорогый русинськый читалнику ! Уповім ти туй такый, ош дяковати за тото, што  держиш типирькы в руках сисе  истинноє русинськоє чудо, маєме Наталиї Гаттас, рожденüв 1952 года в Москві, и живучüв уд 1980-го года в Америцї, в Нев-Йорку.

   Наталия Гаттас є прижиттьовов цїмборков и исслїдоватилницив творчости нашого великого русинського новинаря и издатиля, родженого у Сваляві и прожившого вшыткый зрілый вік у Америцї

Михаила  Ильїча Туряницї(1912-2001рр.), (лит. имя  инколи было Михаил Прокоп).  Издавав и редаговав  журнал «Свободное Слово Руси» /Св.Сл. Карпатской Руси/ в 1959-89 годах; автор (составитель сборника) «Украина – это Русь»(2000) и многых посланий и обращений в 1990- годы.

   При вбзираню руськоязычної пресы Америкы    Александер Солженіцын много доброго написав и за уданя Михаила  Ильїча Туряницї.  (Годен им ся туйкы похвалити, ош Михайил Ильїч Туряница писав писма и менї, и загнав ми поштов ушыткый тридцтьрüчный комплект свого журнала).

   На 10-ти рüчя уд дня смерти  М.И. Туряницї  Наталия Гаттас посїщала його могилу в Джорданвіллї. 

   Файным и промовистым фактом є й тото, ош Наталия Гаттас была цїмборков  писатиля Гр. Климова  (1918 – 2007рр.), автора книг: «Крылья холопа» («Берлинский Кремль», — «Князь мира сего», 1970, 1971; — «Божий народ»; — «Протоколы советских мудрецов» — «Красная кабала»; — «Дело № 69», 1974; — «Имя моё Легион», 1975; — «Песнь победителя», 2004; — «Семейный альбом», 2008; — «Откровение»,2004 и многых другых.

   Наталия Гаттас  провожала Гр. Климова  в послїдный путь.   Опубликовала  артикулы  и  подобенкы могил Климова,  Туряницї, Тереха, Лєсного…    

   Мусайно туйкы вповісти щи й такоє, ош иппен сперед уданьом сих двох прекрасных книг Михайила Врабеля, Наталия Гаттас фототипно переиздала в нас на Пüдкарпатськüв Руси бüлше гикой тристасторüнкову книгу славного руського професора, исслїдоватиля литературы  Пüдкарпатської Руси Федора Федоровича Аристова “Карпато-русские писатели.Изследованіе по неизданным источникам. Москва, 1916”.

   У планах -  издания книг И. Сїльвая, братüв Геровськых…

   Но, а типирькы, дорогый русинськый читалнику, ты держиш у руках, читаш и серцьом выспüвуєш тоты русинські слова а новты, што йих спüвали двасто й тристо годüв тому наші дїды и прадіды.

   И твоя русинська душа стає крылатов, гикой тот штіглінц, славчик, ци соловей - потя хоть и піцїцькоє, лем навхтемашньо крылатоє и спüвучоє.

   Ниубиєнноє !

 Иван  ПЕТРОВЦІЙ,

выключенный из спілкы письменникüв Украйины

“за  участь  у  русинстві,  яке  є  антиукраїнським”