Ваша  честь,  пане суддя !
   Переконаний, що тяжба подібна до цієї  -  тяжба між членами спілки письменників є в судах досить рідкісною, отому й хочу вам одразу пояснити що таке сьогодні спілка письменників України.
   Якщо прекрасно знаємо, що профспілки нині  не мають ні для кого з нас абсолютно ніякого значення, то теперішня  спілка письменників стоїть ще нижче од профспілки.
   Сьогодні член спілки письменників, особливо – закарпатський ! – є надзвичайно малограмотним типом – маю на увазі, що ані один з нинішніх закарпатських членів спілки письменників не володіє жодною іноземною мовою, а мовою,  якою  пробує писати,  - українською  - ще менше з-за того, що з дитинства виростав з бесідою русинською, а істинною для письменника є мова генетична.  І,  як доказав нам у ході судових засідань Ходанич, навіть маючи в кишені посвідчення кандидата наук, можна й надалі залишатися глухо малограмотним – маю на увазі, що кандидат у науку Ходанич не міг відрізнити статусу від статуту, до всього ж слово статус у своїй наклепницькій статті Ходанич пише з великої букви… - наклепницька стаття Ходанича рясніє як логічними, так граматичними огріхами.
   Нинішній закарпатський член спілки письменників у важких муках народить сякий-такий рукопис, після в держави, або в спонсорів жебрає гроші на видання свого опусу, а, видавши його, ходить і роздаровує знайомим і друзям, бо як людина, яка заробляє собі на хліб продажем книг, авторитетно заявляю: книг сьогоднішніх закарпатських письменників читачі не потребують абсолютно, і – переконаний ! – закономірно:  інформативно – ніякі, художньо – примітивні, психологічно – непереконливі книги Ходанича, Повх, Панчук, Кешелі, Керити, Фединишинця, Балеги, Кузана, Шкірі й інших мучителів рідної літератури є істинним баластом нашої культури взагалі.
   А оскілки суть нинішньої справи лежить у площині морально-етичній, то саме в цьому аспекті я й поведу розмову далі.
   Без будь-якої на те реальної, розумної спонуки, і тільки чисто з власної вигоди – бажаючи якомога більше вислужитися перед літературним мафіозі Скунцем, дуже ударив мене Ходанич у найважчий для мене час у моєму житті:  упродовж майже що семи років важко й невиліковно хворіла моя дружина – витрати на ліки й поїздки в різні лікувальні заклади Європи – від Москви  (Обнінськ) до Будапешту, двоє дітей-студентів – одне в Києві, друге у Львові… - виснажили мене не лише фінансово, а й морально, психологічно. 

  9 липня 2006 року моя дружина померла, а вже через тиждень у газеті ”Літературна Україна” з'явилася аж на півсторінки брехлива, наклепницька стаття Ходанича проти мене. Хоча нормальний керівник обласної письменницької організації мав дати до цієї газети співчуття мені з приводу смерті дружини,  …бо рівно через два місяці у закарпатського члена спілки письменників Рошка помер батько, і співчуття йому в ”Літературній Україні” було одразу, але – з Петровцієм можна і по-свинськи,  бо Петровцій ніколи не подобався закарпатським літературним мафіозі Чендею і Скунцю. А обмазати Петровція брудом – означає на Закарпатті – вислужитися перед літературними мафіозі, ну, на тоді вже лише перед Скунцем.

    І Ходанич вислужився.
   Будучи нормальним чоловіком, все-таки пробую зрозуміти чому Ходанич, щонайглибше змішуючи мене з брудом, одразу – само собою, що безконтрольно!  -  пише: ”Чи   ”зіркова хвороба” далася взнаки ?”...  

    Так, упродовж останніх п’яти років  я видрукував сім солідних книг – це теж є однією з причин ненависті до мене як ще живого тоді літературного мафіозі Скунця, так  його прислужників, і – Ходанича найперше !
    Але перейду конкретно до статті.

   Ходанич пише: ”…упродовж років пише чоловік нЕсенітницю (малограмотно, бо нема слова нЕсенітниця, є слово - нІсенітниця) в різні органи, газети на письменників”.

    На мою вимогу підтвердити набрехане Ходанич не дав ніяких доказів оцього свого наклепу.
   Далі Ходанич пише: ”Почав трудар пера з доносів у КДБ, компартійні органи на Шевченківських лауреатів    І. Чендея, П. Скунця”.

   Звинувачення в доносительстві в КДБ – страшне.
   Я просив Ходанича надати докази. Він їх не дав, бо й не міг їх дати. І ось чому: зі Скунцем я не розмовляю, я є ворогом Скунця від 1970-го року, тобто вже тридцять сім років;  з Чендеєм я не розмовляю, тобто – я є ворогом Чендея двадцять п'ять років. 

   Які доноси я міг писати на типів, з якими взагалі не контактував,  не контактую. та й чути про цих подонків не бажаю. Отому  про них не мав, та й не маю  жодної інформації – більше того:  я відверто демонстрував свою ворожість до Чендея і Скунця, бо саме вічно брехливий і підступний Скунць звинувавчував у доносительстві
в  КДБ  як покійного Матолу, так Густія й інших.

   До того ж як я міг доносити на "шевченківських лауреатів", коли шевченківськими лауреатами вони стали нещодавно !?..  

    Своєї паскудотної брехні  Ходанич не міг підтвердити.
    Ходанич продовжує своє наклепництво: ”За аморальну поведінку ще з часів радянських хотіли І. Петровція виключити з НСПУ. Та тільки подокоряли і розійшлися”.

  Найперше наголошую тут ще раз на малограмотності Ходанича, бо за радянських часів НСПУ не було – НСПУ це вже породженння незалежної України.  

   Ну, й не “подокоряли і розійшлися”, а – упродовж більше аніж п’яти годин наші “великі” “класики” Скунць, Чендей і їх прислужники Кешеля, Вароді (чоловік Керити), Кохан, Панчук, Ігнат… – всього вісім типів, як справжні фашисти, знущалися наді мною, змушували мене каятися перед Скунцем і Чендеєм,   але я  – горджуся за це собою й донині ! -   хоч і мав тоді перший у своєму житті інфаркт, а нашим мафіозі не здався, не поступився !  

     Ходанич же не навів ніяких доказів бодай якоїсь моєї аморальної поведінки.
   Не вгаває Ходанич, брешучи:  ”…Хотіли І. Петровція виключити з НСПУ. Та тільки подокоряли і розійшлися”.  

    А вже в наступному абзаці:   ”Дісталося відтоді не одному, особливо тим письменникам, які наважилися підняти руку за його виключення”.

     Отут ще раз маємо приклад як логічної, так граматичної малограмотності Ходанича,  і ще – чіткий факт його безсоромної брехливості, істинно письменницького наклепництва -  в одному місці: :  ”…Хотіли І. Петровція виключити з НСПУ. Та тільки подокоряли і розійшлися”, і тут же: ”Дісталося відтоді не одному, особливо тим письменникам, які наважилися підняти руку за його виключення”.
     Так де ж є Ходанич найбільш брехливим і наклепницьким – у першому випадку, коли "тільки подокоряли і розійшлися...”, чи у другому, коли "наважилися підняти руку за його виключення..." ? 

   Не дав Ходанич ніяких доказів того,   ДЕ,  КОЛИ  і  В   ЯКИХ  друкованих органах від І. Петровція
“дісталося” закарпатським літературним мафіозі Скунцю й Чендею.

   Не підтвердив своєї брехні  нічим.
   Ходанич  не вгаває: ”Виходячи на пенсію, І. Петровцій зажадав видати  ФІКТИВНУ  ДОВІДКУ для Пенсійного фонду (знову малограмотність Ходанича – слово пенсійний в даному випадку  пишеться з малої букви!)  про свою першу публікацію”...

   Шановний суд прошу звернути увагу на те,  що з  елементарної довідки  для одержання мною пенсії Ходанич на вимогу літературного мафіозі Скунця зробив для Петровція цілу проблему.
    Саме тому  я вже третій рік до приміщення спілки письменників навіть  не заходжу – не маю я там що робити. Вважаю для себе й морально, і юридично принизливим просити у свого ворога Ходанича будь-яку довідку, тим більше  - … ”фіктивну”...

   На моє прохання Ходанич нічим не міг аргументувати фіктивність такої довідки, яку він мені так і не видав, та я й без цього ось уже третій рік одержую свою пенсію.
    Отож, і тут Ходанич виявився   брехуном і наклепником - і свої брехню й наклеп нічим не міг підтвердити.
   Ходанич пише: ”І. Петровцій вимагає написати клопотаннячко про присвоєння йому звання ”Почесний громадянин Ужгорода”…”.
    По-перше,  чому ”клопотаннячко”, а не ”клопотання” ? 

    По-друге, чому  ”вимагає”, а не - просить ?..  

    І – головне ! –  я прошу від свого ворога Ходанича щось для себе !?..

    Ніколи !   

    А щодо відзнакки, якою міська рада вшанувала мій внесок у розвиток міста, відомо – ксерекопію документа я додав до справи.

    Ходанич знову виявився наклепником, бо жодного доказу правдивості своїх наклепів не дав.
   Ходанич продовжує:   “У згаданій газетці в стилі баби Палажки розписує  “злочинну діяльність Ходанича і іже з ним”. 

   Де, коли, в якій із моїх статтей є конкретно такі слова:  “злочинну діяльність Ходанича і іже з ним”?  

   Хто ці  - ”і іже з ним” !?..

  Ніяких доказів того, що я писав про діяльність Ходанича як злочинну, Ходанич не навів. Хоча … на наступних звітно-виборних зборах я говоритиму про  злочинну … бездіяльність Ходанича,  як теперішнього керівника обласного письменницького осередку, бо якщо вважати  “діяльністю”  наклепницьку статтю на мене в  ”Літературній  Україні”,  то цього все-таки для керівника, бодай і дрібного та нікудишнього, все-таки   – замало.

     І знову Ходанич виявився наклепником.
     Ходанич, підлизуючи гузицю літературному мафіозі Скунцю, лихо пише: “Звичайно, відро помий дісталося й П.Скунцю”.  

    А тепер детально:  яких помий від Петровція дісталося Скунцю ?

    Де ці "помиї" були обнародувані ?!..             

    Жодних доказів Ходанич  не навів – знову:  наклеп !
   Ходанич пише: ”До 60-ліття письменницької організації готується книга ”Письменники Срібної Землі”. Ніхто, знаючи скандальний характер І. Петровція, не згодився написати про його творчість”.
    Всуціль усе – брехня.

    Ходанич написав мені офіційного листа, погрожуючи, що візьме з будь-яких джерел інформацію про мене,
і помістить її в книзі, якщо я не напишу сам про себе.

   Але, знаючи, що Ходанич і цією книгою робить для людей паскудство, а для себе благо,  я виступив взагалі проти трати грошей на цю затію, бо в шерензі трьох попередніх антологій (прози, поезії та літератури для дітей)  далі мала йти або антологія драматургії, або перекладу. Але виявилося, що в жодному з цих жанрів ні Ходанич, ані його дружина не працювалиі, то і в книгах надруковані не будуть…

   "Хитрогузиций" Ходанич вирішує – надрукувати щось подібне до довідника, де вже мусять бути і він, і його дружина Лідія Повх.   

   І така книга вийшла...

   І, прошу шановний суд врахувати тут АМОРАЛЬНІСТЬ  ХОДАНИЧА – будучи головою в галузі по присудженню обласної премії імені Ф. Потушняка, до речі, мого дядька, безсоромно висуває себе на здобуття цієї премії, і сам собі цю премію присуджує, ну, ясно, що не лише грамоту, а й три тисячі гривен від облдержадміністрації.        Оскільки Ходанич у своїй наклепницькій статті в ”Літературній Україні” часто говорить про аморальність, то саме цей вчинок і є істинно  АМОРАЛЬНИМ – сам собі присудив обласну премію, бо є там головою комісії.

  Що ж до того, що про мене ніхто ніде не хотів писати, то я тут додав більше десяти газетних сторінок, видрукуваних лише за останні два роки про мене і про мою творчість. 

  А згадане своє твердження Ходанич не міг нічим підтвердити, то ж воно, як і попередні, є чисто наклепницьким.
  Ходанич у своїй всуціль брехливій статті не вгаває: ”І знову полетіли листи в ОДА, облраду, редакціям, письменникам, бо книга, бачте – далі йде цитування,  начебто !!! - з моїх листів: “ДУРНА,  ДЕБІЛЬНА”.

   Прошу пред’явити мої листи, в яких я істинно нікудишню книгу називаю “ДУРНОЮ,  ДЕБІЛЬНОЮ...” !

   Хоча вже зараз із даною Ходаничем характеристикою свого опусу погоджуюся:  “ДУРНА,  ДЕБІЛЬНА”.

   А от доказів своєї чергової брехні Ходанич не дав -  знову наклеп.
   Ходанич пише: ”Голосування було одноголосним. Всі рішення підтримав І. Петровцій”. 

   Чистої води брехня:  голосування не було одноголосним, бо ще до мого виступу письменницькі збори покинув М. Рошко – і не голосував.

    Далі виступив я і попросив усіх,  хто так уже дуже хоче йти на наступний з'їзд, вийти до трибуни й пояснити чому не пішли на той письменницький з'їзд, який проходив 28 лютого 2004 року, і на який запрошувалися всі письменники, і який мав у долі як самої письменницької організації, так і всієї держави,  значення воістину доленосне.

   Ходанич  зачав  мене перебивати, кричати, заглушувати мій голос.., і мені нічого не залишилося як – полишити збори, що я й зробив.

   І саме тому – не голосував.

   А зараз іще раз  про  АМОРАЛЬНІСТЬ:  нема і не може бути більшої аморальності, як не піти на з’їзд,  куди йти було небезпечно, але йти було треба, бо саме тоді вирішувалася  доля майбутнього такої держави як Україна.    

   Ще ж бо один з персонажів “Енеїди” Котляревського казав:
                                Коли Отєчество в упадку,
                                Забудь отця,  забудь і матку –
                                Спіши повинность ісправлять.
   Я –   твердо переконаний русин,   а не українець ! – 28 лютого 2004 року був на письменницькому з’їзді, що проходив на вулиці Банковій у Києві, і – горджуся цим !
   А от ні Ходанич, ні його дружина Повх,  і іже з ними: Кешеля, Керита, Скунць, Панчук, Кузан, Шкіря, Рошко, Балега, Фединишинець… - не думали тоді про долю такої держави як Україна – вони сокотили свої шкури.

   І це тавро  АМОРАЛЬНОСТІ  ніяка вода не змиє ні з Ходанича, ані, як то він каже,  і іже з ним:  Кешелі, Керити, Скунця, Панчук, Кузана, Шкірї, Рошка, Балеги, Фединишинця…

   А це значить, що десь через рік і я зможу заглянути до клубу тієї спілки письменників, де керівником буде розумний, талановитий, толерантний, ніякій мафії не служачий професор Сергій Федака – я запропоную його обрати головою замість тупого й бездарного графомана Ходанича !

   До речі, Ходанич і в цьому пункті набрехав. Бо  І. Петровцій  на тих зборах не голосував – після того, як на Петровція почав на все горло кричати ведучий зібрання Ходанич,  Петровцій збори покинув.

   Отому й кворуму не було, і всі рішення тих зборів не дійсні, як і рішення позавчорашніх зборів, де теж кворуму не було, бо спочатку збори призначили на четвер, 21 червня, а як Ходанич порозумів, що свої корисливі рішення не протягне, то зробив їх, нікого про це не повідомивши, а, отже – келійно й без кворуму – 20 червня.

   До речі, “аморальне”, і - само собою - риторичне  питання до Ходанича: - А чому на письменницькі збори ніколи не запрошується член НСПУ Петровцій ?!..
   Далі Ходанич пише:  ”Несподівано для всіх почав обливати брудом голову спілчанської організації (Ходанича !), поетесу Лідію Повх (дружину Ходанича !), образив інших письменників. Оракул обізвав мене головою колгоспу, а інших пастухами і доярками у смердючих від гною чоботах…”.

   По-перше, чому І. Петровцій – ”оракул” ? 

   По-друге, кого саме І. Петровцій образив з  "інших письменників" ? 

   По-третє, яка манія величі у Ходанича: він - "голова колгоспу"!?..

   І й чого ж це   "...пастухи і доярки у смердючих від гною чоботах…”!?.. 

  Та й невже ж я міг принизити найупослідженішого голову колгоспу до рівня тупого, малограмотного, бездарного графомана  Ходанича !?..

   Ходаничові  нагадую, а шановному судові прошу звернути увагу на  два матеріали подані графоманом Ходаничем  до суду як компрометуючі мене  – два мої листи до моїх істинних ворогів   –   до Скунця (писаний дев’ятнадцять років тому),   і до Ходанича (писаний десь чотири роки тому).

   Прошу суд,  а може навіть і Ходанича,  звернути вагу на мою манеру звернення навіть у листах приватних, навіть до ворогів  явних – де ви там бачите грубощі,  які мені приписує Ходанич !?.. 

    Нема їх, та й - бути не може !

   Скунцівсько-чендеївська мафія мене втретє виключала зі спілки письменників, то ж міг же я одному з головних у нас літературних мафіозі – Скунцю ! -  в приватному до нього  листі нагрубити!?.. 

   Але ж я цього не зробив у силу своєї вихованості й порядності.

   Те ж і з листом до мого ворога Ходанича, типа явно непорядного і невихованого. 

   До речі, листа до Скунця я тоді написав у одному примірнику, й зараз задоволений тим, що його отут у суді одержав –Ходанич гадав мене скомпроментувати оцим листом в очах суду, а я горджуся  цим листом  і радію, що зараз  його, як зразок моєї публіцистичної творчості, включаю до моєї книги публіцистики, яка виходить восени цього року.

    І якщо Ходанич вважає, що начальницька – дуже ефемерна ! – посада дозволяє йому  отак свинити, то тут ясно, що спрацювало правило: хочеш знати ким є той чи інший тип – дай йому побути начальником.

   Він побув начальником, і розкрився повністю:  графоман Ходанич - безкультурне хамло, готове знищити будь-кого заради своєї  найдрібнішої  вигоди.

   А щодо того, що Ходанич накричав на мене на тих письменницькиїх зборах,  не дав мені   договорити, і я змушений був покинути збори, то нагадаю витримку з виступу М. Шолохова  на  ХХ з’їзді компартії (1956 року), коли він з трибуни з’їзду, в присутності М. Хрущова, звертаючись до О. Фадеєва, казав:  “Властолюбие в писательском деле вещь никчемная. Союз писателей – не воинская часть, и никак не штрафной батальйон, и стоять по стойке “смирно”  никто из писателей перед тобой,  товарищь  Фадеев,  не будет”. 

    Ну, й хто такий Ходанич, що дозволяє  собі отаке диктаторство ?!..

    І  -  наклепництво !?..
   Бездарний Ходанич пише далі: ”Виступ І. Петровція обурив письменницьке зібрання”.  

   Хто, крім мого колишнього декана, комуністичного ката української літератури Балеги, ну, ще Л. Повх, Н. Панчук, Д. Кешелі… - обурився !?

   Ці типи завжди і з усього Петровцієм обурюються...

   І  в них це не просто алергія:  ми – класові вороги ! – були,  є,  будемо !
  Далі – істинний “перл”  малограмотності від Ходанича:  “Одностайно вирішили оголосити йому догану за аморальну поведінку, яка суперечить Статусу НСПУ, повідомити про рішення керівництво НСПУ”.

  Розумію головне – ви й надалі хотіли б бавитися в українських патріотів, але Петровцій запитав вас:  чому ви не допомогли слабій українській державі, коли вона просила вашої помочі !?..

   У цьому – все !

   А – малограмотне ходаничівське ”суперечення Статусу”,  чомусь – не статуту, ще й статусу з великої букви !.. - апріорна  аморальність.

  Аморально, коли тобі вказують, що ти є зрадником української держави ?!..

  А ви всі, хто не пішов тоді рятувати спілку й українську державу – ви є зрадниками держави, які  за свою зраду  видали свої книжечки на гроші СДПУ(о) – маю на увазі Л. Кудрявську, Д. Кешелю, П. Ходанича, В. Кузана, Л. Повх, М. Рошка  і - іже з ними.

  Та й  доказів моєї неморальності не наведено, ну,  й оголошувати мені догану не було за що – статуту я не порушував...  – ще ж і  не було  кворуму для того, аби подібні рішення вважати дійсними...

   Як і не було кворуму на позавчорашніх письменницьких зборах, де за одержаного графоманом Ходаничем доброго хабаря прийнято на обласному рівні до спілки письменників доконечне бездарного, але грошовитого митника Мулесу, бо ж грошики Ходанич полюбляє !..      

    ”Призупинили роботу І. Петровція на посаді голови ревізійної комісії  письменницької організації”… 

    Це – за відсутності  всіх трьох  членів ревізійної комісії: Дурунди, Шкірі, й голови ревізійної комісії– Петровція...

    Ні законність, ні порядність тут і не ночували.  

    Але ж отут Ходанич – начальник,  і… начальникує...
   Далі Ходанич пише:  ”І. Петровцій знову взявся точити пера. І пішли листи у редакції, державні органи, спецслужєби”. 

    Я просив надати докази його чергового наклепу.

    Графоман Ходанич їх не надав.

    Знову – наклеп від Ходанича.
   Далі брехун Ходанич пише: ”чесний революціонер” І. Петровцій, поїхавши на позачерговий з'їзд, чомусь отримав щедрі кошти на видання своїх книг власне з рук тодішньої “злочинної влади”, яку він так палко засуджує нині”.

   Я попросив  Ходанича назвати ті статті, з яких узято приписуване мені словосполучення “злочинна влада”.     

    Далі я просив назвати матеріали:  мої статті, виступи, які це підтверджують.

    Доказів не надано.

    Знову злісний і безсоромний наклеп від Ходанича.

    Адже на видання моєї об'ємної книги  ”Переклади” кошти мені надав тодішній голова облдержадміністрації В. І. Балога, а мою антологію французької поезії в моєму українському перекладі випущено Державним комітетом України за  “Програмою випуску соціально значущих видань”.

   Коли ж книга вийшла, мафіозі Скунць не витримав – організував анонімну репліку в часописі ”Критика”.    Одначе, рукопис цієї книги (моєї антології французької поезії ) став переможцем всеукраїнського закритого літературного конкурсу, і тільки після трьох закритих грунтовних рецензій трьох докторів філологічних наук на цю книгу було виділено дійсно фантастичну на тоді суму – шістдесят шість тисяч гривен.

   Виділила кошти  держава.

   Скунць такого  стерпіти не міг.

   Ходанич – теж.

   Звідси й – ходаничівський наклеп.
   Про себе любимого  пише:  ”Ходанич за не підписання листів проти Яворівського,  які готувала та ж влада, позбавили  педагогічного навантаження у ВНЗ, а його дружину – звільнили з посади завідувача кафедри”.

   (Нагадую малограмотному Ходаничеві, що в даному випадку  непідписання пишеться разом, а не як у нього, бездарного:  не підписання...)

  Ну, і я  просив дати документальне підтвердження цього брехливого пасажу в наклепницькій статті Ходанича.    

   Його не дано.  

   Це – бехня.  

   А правдою є те, що маловчена сімейка Ходанич-Повх,  будучи науково не відповідними до вимог  вищого навчального закладу,  ще й до всього не соромилися  від студентів вимагати і  брати хабарі…  

  Вважаю ганебним той факт, що, звівши на мене наклеп, сам Ходанич намагається захищатися в суді коллективно.

   Для цього він – як керівник письменницької організації ! – підходив до всіх  закарпатських  письменників і всілякими методами змушував їх  підписати виготовлену ни заяву до суду проти Петровція...

  Погодилися на це паскудотне паскудство - на підписання ходаничівського наклепу в суд тільки мої споконвічні вороги:  П. Скунць,  Ю. Балега,  Д. Кешеля, Х.Керита, Н.Панчук, В. Фединишинець, В. Кузан…
   Введена Ходаничем в оману й перестаріла жінка М.І. Чендей (дружина “класика” Чендея), яка свого листа до суду, як вона там же пише, на прохання П. Ходанича написала.

    Ну, і що в її листі компроментуючого  мене !?.. 

   Що її чоловік  І. М. Чендей з власної ініціативи аж тричі організовував виключення Петровція зі спілки письменників!?.. 

   Та факти це загальновідомі.

   Але чи знає Ходанич про ті архівні матеріали, які я маю  на  Чендея ?!..

   Ну, бодай би про те, що  Чендей був офіцером фашистської армії,   і вбивав мирних жителів України, писав
 з фронту листи, в яких своїми звірствами хизувався…

   Маю ці листи, і якби ще за життя   Чендея я  їх видрукував,  він точно, що покінчив би життя самогубством…

   Я поки що тримаю ці листи…

  Як і хвалебні оди великому Сталіну, після – чендеївське публічне відречення від Сталіна, потім оди  І. Чендея преславному Брежнєву, а далі – відречення від нього…

  Бережу я листи в редакцію щотижневика ”Карпатський край”, де я був членом редколегії, і куди прості смертні з подивом писали про те, що ввечері бачили П. Скунця в стельку п'яного, обблюваного, обпісяного під ним же розбитими вітринами в місті, а на завтра вранці читали напутньо повчальні роздуми великого письменника Петра Скунця про моральну чистоту людини…
   А саме цими мафіозними іменами - Чендея, Скунця ! - Ходанич прикривається...

   Оцьому має слугувати і лист пенсіонерки М.І. Чендей, а ще на підставі її листа й інших фальшивих даних,    поданий до суду лист Яворівського,  який пише про те,  що  Петровцій  – ”висуває  ряд звинувачень протии Закарпатської організації НСПУ”...

   Я не можу  висувати звинувачення проти організації, якої де-факто не існує.

   І - не висуваю !
   Хоча, я  висуваю звинувачення проти  конкретного наклепника – проти особисто, чи як би то мовити, ”лічно”  проти наклепника графомана Ходанича.
   Ну, й  ота повінь несуттєвих, не по ділу,  підтасованих паперів, якими Ходанич затопив суд  -  ця многість пустопорожніх  бомаг  готувалася упродовж усього того часу,  коли Ходанич не з'являвся на судові засідання  - зірвав же їх Ходанич аж одинадцять.

  Однак, відповідати доведеться !
   Жодне зі своїх наклепницьких тверджень брехун і графоман Ходанич не підтвердив доказами.

   А мені завдав величезної моральної і фінансової шкоди: і як підприємцю,  торговцю книгами  - я про це писав у зданій в суд пояснювальній записці, і,   що є найстрашнішим, але воно є характерним для всіх,   хто підлизував гузиці скунцівсько-чендеївській мафії – мене вдарено в найтяжчий час для мого життя:  коли хворіла й померла моя дружина.

  Підлішого удару, аніж удар Ходанича, не можу пригадати – хіба що скунцівсько-чендеївське триразове виключення мене зі спілки письменників, коли я обійшовся всього-навсього інфарктом, правда, обширним.
 
                                                                           22 червня 2007 року                              

                                                                             Іван   ПЕТРОВЦІЙ,
                                                                         делегат  Надзвичайного Четвертого  з'їзду НСПУ,

                                                        який проходив  28 лютого 2004 року в м. Києві, на вул.. Банковій
                                                                                          і
                                                  не-делегат  звичайного п’ятого з’їзду НСПУ, який проходив 2006 року.

P.S.

Згідно рішення  суду  Ходанич:
- видрукував  спростування своєї наклепницької статті
в  газеті   ”Літературна Україна”
і

- сплатив мені  три тисячі  гривен  моральної   шкоди.