Уяри 1975-го года товдышный компартійный секретарь Свалявщины, мüй ищи студентськый цїмбор Юра Кеменяш устройив ня на роботу у йих району новинку завідувучым одділом сільського газдüства. (Кить думати за мüй фах – французька філологія, та за совецькыма штампами ушытко штімовало !).

  Жити ня пристройив у общежитю политехникума у єднüв цїмри

з будущым світилом закарпацької кардіоренимациї Олександром Сабінїном, также з будущым началником обласної судово-медичної експертизы Владиславом Товтином, быв из нами щи якыйись тритьый интерн, айбо овüн пак перебрався у Мадярщину, и ни тямлю му ймня…

  Так ся трафило, ош иппен у тото общежитя поселили и тогогодüшню випускницю Саратовського юридичеського института, уродженку города Сальська Ростовської области, накурто кажучи – донську козачку Валентину Шелест, слідчу районної міліції.

  До тої донської козачкы яв ся пудбивати Саша Сабінїн.

  Я в тот час уже мав у Сваляві файну пасію – з меже дохторок, ендокринолога Катю…

  Айбо – дїла мене натовды была головнов моя поетичеська творчüсть: уже м у тот час быв представитильом ильвüвського журнала “Жовтень” по Закарпатю, мав им у ньüм в лїтї того года шестисторüнкову публикацию мойых товмацтв-перекладüв стихüв Бодлера из спередсловом великого научника из Москвы Ивана Карабутенка, чому м ся страшенно радовав.

  Мойым лїтературным янгелом-хранитильом на тот час быв Иван Иванович Сварник – завідувучый отдїлом поезиї у тому журналї.

  Иппен Иван Иванович Сварник дись увосени 1975-го года загнав ми з Ильвова велику бандерольку, в котрüв была ветешнинька ірка-зошит, ушытка списана стихами якогось Йосифа Терелі, и туй такый писмо Ивана Ивановича Сварника, котрый просив мене найти того сигіняшного сиротюка – аттакым ся представив у свому писмі у редакцію журнала “Жовтень” Йосиф Тереля - и як лем мож помочи му.

  А Йовшка Тереля писав, ош овüн є домак сирота, без няня й мамы, з перестарілов пудслїповатов бабков дуже сигіняшно живе на самому краю Свалявы, пуд хащов, у соломлянüв хыжци, чиненüв из валькüв, айбо любить лїтературу, пише стихы, та ци ни мож бы з того, што овüн йим туйкы заганять, дашто напечатати, обы щи йим из бабков и копійчина даяка была.

  Обы ся дüзнати, ош тко тото тот Тереля, я в редакційи свалявської районкы указав ушытко, што было в бандерольцї, дуже там авторитетному чиляннику, редакторови районної радії Борисови Иванчови. Овüн файно всьо перечитав, и … дуже голосно й довго ся сміяв.

  За словами Бориса Иванчова Йосиф Тереля – бандюга, гикой у нас кажуть, ищи тот: даз два тыжнї як ся вернув из тюрмы !..

  Шістнадцятилїтньым дїтваком Йосиф Тереля из на пару рокüв старшым уд нього рüдным му братом Степаном украли у вошколї фловбертку - воздушну пушку, и вночи пüшли до якоїсь єденокої, айбо заможної жüнчовкы, урвали ся до хыжі, наставили на ниї пушку, и позабирали доцят, што мала цїнного.

  Из Свалявы втекли, вшытка міліція области йих глядала, и дись через дакüлко місяцьüв имили, судили и утправили в тюрму.

  Но, а вже лагерноє начальство, выходячи з йих документüв, зараховало Терельüв до злосных уголовникüв – за ними ся раховало розбойноє вооруженоє нападеніє ! – и пудселили йих до идейных из цільов обы уголовникы Терелї морално розлагали идейных.

  Айбо туйкы ся став обратный процес, правда, лем наполовку:

Степан як быв бандітом, так ся бандітом и впстав, а з май мняккого Йовшкы идейні вчинили идейого, та й тото ни домак…

  Хоть браты й надале ся держали в ракаши.

  Забігавучи навпереда, мушу вповісти, ош кой Степан очірідный раз утїк из тюрмы и в очірідный раз учинив розбойноє вооруженоє нападеніє, причому дуже удачноє, и кой Степана всяды глядала міліція, Йовшка … быв утпущеный на свободу.

  И такый ниподовгу, як Йовшка прийшов домü, міліцішты услідили Степана – сигіняшный, з великыма грошима ся дома прятав!

  Иппен дома го ймити йим ся ни вдало, бо встиг ускочити через возüр, айбо тоты вже за ним ишли та йшли, и на територійи санаторія “Поляна”, изза того, ош Степан ся дуже удстрільовав, міліцішты го устрілили насмирть.

  Чудным дїла всьых было вто, ош Йовшка ни пüшов на похороны Степана. Подеко казав, ош Йовшка купив собі натовды слободу тым, ош пообіщав здати Степана… И – здав…

  Уже пак май потому Йовшка сам менї много што розказовав, айбо йсю тему, ош чому ни бы на похоронах рüдного брата, нигда ни розвивав – замовчовав…

  Правда, любив ся нарозказовати, ош из кым по тых лаграх ся стрічав, а, бывало, што й сидїв подовгу. Называв имена Чорновола, Тихого, Стуса, Гориньüв, Калинцьüв, Кампова… Чесно кажучи, збüлшого тоты имена менї ни про што ни говорили…

  Лем уже через годы й годы - при “низависимüв” Украйинї - прочитав им упоминаня Стуса за Терелю, хоть и ни дуже файноє…

  Ушыткого Йовшка удсідїв по тюрмах, лаграх, а психушках - кить ми ни збрехав! - та онь сімнадцить годüв. Правда, з перерывами: пару раз было, што го упустили, а пару раз было, што втїк, та пак го ймали…

  Кой мы увосени 1975-го ся познакомили, та товды быв законно упущенный.

  Но, та туйкы упят треба напомнити за тоту цїмрю на первому емелетї общежитя Свалявського политехникума, в котрüв проживали Сабінїн, Товтин, я… А на тритьüм емелеті у отдїлнüв цїмри была поселена лейтенант міліції, слідча, донська козачка Валентина Шелест, за котров яв упадати Саша Сабінїн.

  Якось увичирї я ся пüзновато вернув из фрайированя, а за столом сидить змийригованый Сабінїн… Кажу му: “Што ся стало ?”.

 А овüн ми каже: “Иван ! Это не женщина !.. Это – пантера !.. Я пошел ёё провожать, а там в темноте смотри как царапнула…”. И вказує ми подрабаноє.

  А я му кажу: “Гий, ниборе ! Ни знаєш ты як дьüвок треба проводжати… Я тобі вкажу як тото ся чинить !”.

  Й иппен на другый вичüр тота дьüвка зайшла до нашої цїмрї повüчüрничити, гикойбы вчора ся нич и ни стало.

  Ай туйкы увідїла, ош мы вошолуєме кому што треба… Такый нараз побігла до свої цїмрї, вертаться з білинькым сукманчиком,

а якраз я свої пачмагы вошоловав… Быстро ми пудсунула свüй віганчик, розказувучи якісь анекдоты, и я - чесно, ош механічно ! – повошоловав и її віганчик, она го взяла и простелила на постели… До мене онь товды дüйшло, ош што я вчинив – повошоловав дьüвцї віган !

  А вна собі штось там по руськы щебече та щебече… А я, гикой бы случайно, на тот віганчик сїв, та вдянь го гматаву…

  Убы вказати Сабінїнови, ош што и як треба чинити, я пüшов тоту донську козачку проводжати на тритьый емелет…

  И – “вказав” им: пак май потüм ся убявило, ош на вшытко житя, на тридцять годüв…

  Мусїв им сисе розповісти, бо не лем я глядав у тот час Йовшку Терелю, ай глядав и Йовшка мене, бо Иван Иванович Сварник из Ильвова и йому написав писмо, й радив му ня найти. А кой исьме

ся з Йовшком стрітили, та сьме ся видали не в редакційи, ай у общежитю.

  Ищи треба вповісти, ош Йовшка быв не просто говüрливый, ай онь лопüтливый: знакомому, ци ни знакомому у бисідї й слова ни давав умовити – лопонїв, лопонїв, лопонїв…

  Уд знавучої чиляди сьме ся дüзнали, ош за тоты довгі годы сидїня по лаграх, тюрмах а психушках Йовшку дуже били як тюремникы, так и сидячі з ним єднокамерникы, били го много й по голові, тому й ни чудно, ош ся розвила в нищасного шизофрения – єї особа файта – хворота Блеєра.

  Иппен тому Валентина Шелест дуже го шкодовала

 и ся удносила до нього, гикой до дїтины, а кить просто вповісти,

та гикой до такого, што нисповна розума. А щи, знавучи бандітськоє прошлоє Йовшкы, она аницят ни сприймала довколышню шептанину за якусь политичну значимüсть Йовшкы – овüн быв дїла ниї - прийшлячкы – такыв собі аборигенськов диковинков.

  Та й Йовшка всерйоз ни сприймав, ош тота Валя – міліцішта…

  А кить говорити за мене, та вто, ош Йовшка ковнутый у голову,

я ся й ни сомнївав. Кроме того я щи розпüзнавав у ньому такого подловатинького верховинського гамішняка, як ни як, а ся вродив

и з дїтинства рüс у Келечинї, што на Міжгірщинї.

  Бывало прийду з роботы, а Йовшка вже сидить у Валинüв цїмри и повчає чомусь Валю, повчає…

  Часто вечерами сьме триє гуляли по Сваляві …

  А кой им узяв путьовку в санаторій “Квасный потüк”, што за свалявськым селом Стройноє, та цілый тыждинь исьме триє жили в хащи… Мали сьме часу ся наговорити и - поцїмборовати.

  А з тов донськов козачков Валентинов Шелест за зиму 1975-го

у мене ся трафила велика любов.

  Йовшка тоже казав, ош має дись жону з дїтьми, айбо з його персонов тото ся нияк ни язало, та гадав им собі, ош кить му треба, та най бреше.

  Тямлю, близився Великдинь 1976-го, видить ми ся, ош быв

у апрілю. А дїла мене з дитинства суть два великі сяткы: Рüздво и Великдинь – навхтема сьме йих празновали дома ушытков сімйов.

  И хоть менї вже йшов тридцять первый гüд, а привести домü дьüвку щи м ся ганьбив, тому м из Валентинов ся нарочно сперед самого сята поссважав, та й пüшов им пак собі домü в Осüй, гикой сохтовав им, сам.

  Но, а дотüть мы з Йовшком Валентині ся наприказовали, ош як тото у нас файно на Великдинь бывать…У них, у Російи вто ся стало забывати, та й Валя щи мала няня – первого секретаря Яшалтинського райкома партії в Калмыкійи, так што йим было ни до релігійных сят.

  Валя ми пак казала, ош иппен собі в цїмри ревала гüринькыма слызами, кой зайшов Йовшка, та вговорив ї пüти на Паску до них домü, у Сваляві - хвала Богу, щи жила Йовшкова мама.

  До кüнця житя Валя споминала, ош як тото было пречудесно и в церкви, и в Йовшкы дома…

  Правда, вже в кüнци мая місяця узяв им из собов у Осüй на субботу й нидїлю и Валентину, и Йовшку.

  Мойüв Мамцї ся Йовшка дуже полюбив, бо говорив из нив на разні релігійні темы, та все ся дозвідововав за мого старшого брата Юру, за попа, и казав, ош овüн - Йовшка - тоже православный.

  А Нянько мüй все ся на Валентину призирав, та ня тихо зазвідав: “Аццяка в тя худа жона буде !? Чяжко ї буде вдгодовати”.

  Вже через рокы з ушыткых свойых трьох невісток Нянько май любив Валю. Кить йüв даштось хотїв уповісти, та все казав: “Вальо…”, бо чув, ош так йüв говорить Тереля.

  Мав Йовшка дома у Сваляві, куды ня часто приглашав, и я до нього приходив, интересні книгы: про книгодрукарство Фійоля, пак из серії “Перлини світової лірики”, видить ми ся, Верлена, книгу Мельника про історію Закарпаття у фольклорі… Само собов, я мав бібліотеку и бüлшу, и интереснішу, ги в Йовшкы… Подаякыма книгами сьме ся обміняли, што дїла мене ся пак кüнчило доста плачевно.

  Говорили сьме за стихы. Я читав Йовшкови мої, Йовшка ми читав свої…

  Стишкы Йовшковы ми ся ймак ни любили: ниритмічні, нилогічні, з ниточными римами, без душевного трепета…

  Айбо казати му вто было ни мож, бо яка мати повірує, ош уродила ущербноє дїтиня !?..

  Кой им му напоминав за його “фіглю” из журналом “Жовтень”, та казав, ош кыдьбы были його – политичного тюрмаша – тамкы напечатали, та бы были пак розогнали вшытку редакцію…

  А я му кажу: “Лем аттака твоя ціль ?”

  Овüн каже: “Хыба сього мало!?..”.

  Я му читав свої май острі стихы из цикла “Запах квітів зла”: чисто бодлеровські мотивы, настрої, интонациї… Твердо м знав, ош йих нигде ни напечатавуть, айбо писало ми ся, та м писав !

  Йовшка хвалив сисї мої стихы, казав, ош и овüн по тюрмах писав аттакі, пак йих – його стихы – передали до Италиї, де удали отдїлнов книгов и му за нї присудили премію “Венеціанська віть”, яку из славянськых поетüв мавуть лем двоє – Йовшка Тереля

и Анна Ахматова.

  У бисїдному запалї овüн забрав уд мене тот мüй цикл стихüв, та вповів, ош лем йому знаныма нелегалныма путями переправить “Запах квітів зла” до Италиї, та й я дüстану аттаку нагороду – и буде вже нас триє: Тереля, Ахматова и Петровцій…

  В души я ся из того сміяв, айбо стихы м му дав…

  Потому Йовшка “малинько перепутав” мої стихы из свойыма, та й поправдї подаякі мої стихы из мого цикла “Запах квітів зла” передав напечатати у якусь антологію, што уйшла у Англійи, айбо были вты вшыткы стихы - и мої кровні чотыри ! – пуд имньом Йовшкы Терелї. (Типирькы тоты чотыри стихы нигде

ни перепечатуву – обы ня Бог ! – мерзко ми !).

  Айбо на тот час Йовшка вже жив у Канадї, в Торонто.

  Улїтї 1976-го года мене з редакції районної новинкы у Сваляві угнали за “путаницю з жонами”… Два місяцї м ни мüг нигде найти роботу – страшенно м ся тым мучив… Айбо из первого сектембра ня притулили вчитильом у высокогорному глухому селї Вüльхüвські Лазы на Тячüвщинї, слава Богу, нинадовго, бо вже через місяць им уттüть утїк, и з 1-го октовбра 1976 года я ся спер у Берегові: там им зачав робити редактором районної радії – было в нас у каждому районї такоє !

  Йовшку дись пак потому впят за штось забили до тюрмы.

  Наші путї ся розыйшли, айбо … нинадовго.

  Пак уже в мене дома у мойüв берегüвськüв квартели Йовшка ми приказовав, ош из тюрмы му ся вдало втекти и дüстати справні документы, з якыма поступив у якыйись институт у Донецьку,

де через пüвгода організовав студентськый бунт, и там упят го посадили…

  Тямлю, ош и на Свалявщинї, кой исьме з ним утпочивали у санаторійи “Квасный потüк”, што нидалеко уд села Стройноє,

Йовшка ми розказовав, ош и переже, кой овüн быв утїк из тюрмы, та в Саратові поступив у юридичный институт, де тоже довüх студентство до бунта… Айбо кой Валентина му вповіла, ош тото є институт “закрытого” типа, куды приймавуть лем членüв комаништичної партиї и лем за направлїньом маймало обласної прокуратуры (при команіштах было такоє !), и што иппен она

иппен тот институт кüнчила, и ни про які бунты ни чула, Йовшка вповів, ош ся помылив, и было тото у Днїпропетровську…

  Мы му товды в очірідный раз “повіровали”.

  Первого фебрувара 1977 года мы ся з Валентинов розписали,

20 юлія того же года у нас ся народила донька, а первого сектембра 1978-го года мы дüстали на улици Червоної Армії двокімнатну квартіль, №5 у домі № 119, бо дотüть исьме жили у общежитю СПТУ № 11, на краю Берегова.

  Чому пишу йсї даты ? Обы май точно опридїлити, ош утколи до нас Йовшка Тереля зачав ходити у Берегові.

  Кой нашüв дїтинї ся уповнив гüд, та дали сьме ї до нянькы-мадяркы, а Валентина пüшла на роботу: у званю капітана й дале робила в міліційи слїдчов, бо вто йüв ся дуже любило, и поправдї тота робота йüв ишла.

  Точно тямлю, ош товды мене, гикой початкувучого літератора укликали до Кыйова, де проводили з нами дватыжньові занятя, но та поселили нас у писатильськüм домі отдыха в Ірпінї.

  Вертавуся я домü, а в мене у квартели живе … Йовшка Тереля.

  Валентина пак розказовала, ош стойить она по роботї у очереди за молоком дїла дїтины, кой туйкы до ниї заду ся пудкрадать якыйись чоловік, та йüв шепче на ухо: “Вальо ! я втїк !”. Позирать она,

а тото – Йовшка Тереля, у якомусь коргазяному цурю,

в розтоптаных тапочках…

  И хоть она ни розуміє, ош уткіть Йовшка втїк, та му каже: “Добре сь, Йовшку, вчинив !”. “Айбо я, Вальо, дуже голодный… Та й ни маву де спати…”.

  Наколи я прийшов, та Йовшка у нашив квартели жив уже цілый тыждинь.

  А втїк Йовшка Тереля из Берегüвського психкоргаза, куды го опридїлили замісто тюрмы.

  Дїло сисе упозіровало дуже комічно: выходить моя жона Валентина з роботы, а просто нараз сперед входных двери міліції на улици висить дощка всякых міліцістськых обявленій, и меже ними фоткы пуд назывков (ясно ош по руськы !) – “Их разыскивает милиция”, и май на видкому містї фотка “особо опасного преступника” Иосифа Терели !

  А туй такый напроты міліції в Берегові – базар, куды моя жüночка йде, купує шилиякі продукты, обы дома погодовати не лем свою дварüчну дїтину, а й “особо опасного преступника” Йовшку Терелю.

  Так было щи дись дисять днüв, бо сам Йовшка ни йшов нигде,

 а прогнати го мойüв жонї чомусь было жаль.

  Правда, Йовшка хотїв нам быти хüснавным – голосив ся бавити нашу дїтину, айбо Валентина, тямлячи діагноз Йовшкы: шизофренія, хворта Блеєра – дипломатично ся уднєковала.

  За його фотку напроты міліції Валентина му вповіла. А ввüн без шилиякых емоцій лем зазвідав: ”Я там у клебани, ци без клебанї ?”

  Дуже Йовшка любив носити клебаню.

  Прийду я ввичирї з роботы, и Йовшка туй такый ня звідать: “Нитко тя нич ни спрашовав!? Слухай, Иване, кить тя кегебе зазвідать, ош де є Йовшка Тереля, та кажи йим, ош Йовшка тче !”.

  Звідаву Йовшку: “А што Йовшка тче ?”

  “Йовшка Тереля тче народні узоры !”.

  Но, узоры, та – узоры. Могли быти и чїпкы, и візерункы.

  Я вже ся ни чудовав ни з якої Йовшкової глупоты. Гикой ня

 ни чудовав моментами його ясный розум и подаякі глубокі знаня.

  Бывало ся Йовшка запалить розговором, говорить штось розумноє, интересноє, и туй такый моментом, гибы зачав нараз падати у якусь глубоку яму: слова, слова, слова… - и нич ни розумієш.., ясно, ош и ввüн сам ни розуміє што говорить…

  Смішно ми, ош из Йовшкы Терелї уже в часы “низависимої” Украйины чинили украйинського нацїоналїста, бо Йовшка Тереля

 зо мнов по вкрайинськы ани раз ни заговорив– ушытко лем по нашому, по русинськы. Майперво – фонетика, вымова у Йовшкы была чисто русинська, відїло ми ся, ош и слüв украйинськых овüн ни знав…Нич уже ни кажу за синтаксис – аницят у нього ни украйинськый.

  Дись майже три тыжнї в нас Йовшка пожив, айбо усякому гостьованю є кониць, и потихы зачав говорити, ош пüде гет.

Мы ни перенчеловали.

  Куды Йовшка йде – казати ни хотїв, айбо – пüшов.

  Пару місяцьüв за нього сьме ни чули.

  Ай туйкы я прихожу домü в Осüй, и Мамка ми каже: “У нас Йовшка Тереля быв…”.

  Мнов онь затрясло: “Коли !?.. Што туйкы чинив !??..”.

  Мамка каже: “Видить ми ся, ош быв туйкы бüлше ги тыждинь. Пару раз ходив изо мнов на дараба крумплї копати, айбо на дарабі з нього толку ниє, та вповіла м му, обы сидїв пиля хыжі. А в субботу зо мнов пüшов до церкви на вüчüрню, та лем им ся ганьбы з ним набрала, бо зачав ся з нашым манахом ссважати… А щи так нифайно, голосно !.. Но, та за вто такый на другый динь, у нидїлю рано упровадила м го гет. Хоть овüн и дале щи хотїв быти…”.

  Полїз я на другый емелет нашої хыжі, де м держав часть свої біблїотекы, переникав им ушытко, и м порозумів, ош у нас дома быв “у гостьох” истинный тюремник: забрав ушыткы свої книгы (дас чотыри), што ми быв дав почитати, свüй зошит из тюремныма записами, та й мойых даз дисять файных книг.

  Я ся взлив, айбо Мамцї м ни казав нич.

  Прüйшло щи пару місяцьüв.

  Я впят за принципом, ош вовка ногы годувуть, удлучив им ся из домü. Дись через пять дньüв ся вертаву, а в мене дома упят гüсть – Йовшка Тереля.

  Мирно собі посербує Валентинин фіномный борщ, штось попиля того філософствує…

  Я му дав без суветы доісти. Завüх им го у свüй робочый кабінет, обы Валентина годна спокüйно посуду помыти, но, та й обы нас

ни чула, и яв им го остро звідати за сисї його ничекані нами гостьованя… А каммай за Осüй !

  Та коли и Йовшка щи май остро пüдняв свüй голос на мене,

я го чисто по руськы послав на ...! И – Йовшка онь утїк из хыжі !

  Ни прüйшло й пüвгода, як до мене домü пуд вичüр заходять дває фаттьовüв, здоровенні, пыскы, ги постолы.

  Звідаву: “Тко вы такі ? Уткüть !?”

  “Мы з Арданова. Йовшка Тереля аддека вам писмо передав !”

  И тычуть ми в рукы погматаный папірь.

  Читаву… А там тексту накурто. Кривоватыма буквами написано, обы м передав Терельовы книгы, што суть у мене, бо кить ньит, та Йовшка прийде, и ми сам хыжу спалить.(Починавучи из Свалявы, мы з Йовшком ся часто книгами обміньовали. Свої, што были на Осойи, овüн украв…).

  Я писмови повіровав, и страшно м ся напудив. Кажу фаттьовам:

  “Уповіште ми де Йовшка є, та я му книгы сам понесу…”

  “Йовшка живе в Довгому”.

  Онь им ся задумав над тым, ош чому два бандюганы из Арданова рішавуть Йовшковы проблемы, кить Йовшка бывать у Довгому…

  Дись через тыждинь купив им на молокозаводї трилітрову банку майонезу, кіло масла сливочного…(Тото вшытко было товды страшенный дефіцит, а я знав, ош Йовшка дуже любить майонез.). По пути м дись узяв ищи пару буханок хлїба…

  Прихожу до Довгого. Звідаву де живе Тереля. Вповіли ми. Захожу до цуравої-цуравої жыжі: стїны обшарпані не лем звонка, а й и зунну… Якась низьковата, товстовата, заширока в плечох, у замащеному цурю жона ня стрічать:

  “Я – Олена Тереля.”

  У хыжи троє иппен аттакых замащеных дїти.

  “Я до Йовшкы… Йовшка де є ?..”

  “Виходив учора на колгоспне поле картоплю копати, та оце трапилося, що сильно собі розрубав ногу сапкою. Зараз пішов до лїкаря. Незабаром повернеться”.

  Роззиравуся по хыжи: ани постели нигде – на чому сплять !? Стола ни вижу – на чому ідять ?!..

  На стїнї якісь два портреты – просто папірьові, без рамок, видко, ош приліплені…

  Звідаву газдыню, ош тко тото.

  “Оцей, що злїва – Андрій Сахаров, а он той справа - поет Іван Світличний.” (Первый раз им там відїв обращикы Сахарова и Світличного).

  Йовшка ся вернув. Хмурый, ги хмара:

  “Книгы сь принüс !?..”.

  “Адде маєш !”.

  ”Писмо моє де є ?!”.

  Я му подав. Овüн го вхопив, пороззирав, и забив у шпор.

  (Потому м порозумів, ош Йовшка, за опытом давного тюрмаша, изничтожав факты, слїды !).

  Увüх ня на двüр.

  “Тко вто в тебе там, Йовшку ?”

  “Тото ми - жона, гинтото ми – дїти. А ты типирькы иди на…!”.

  И я пüшов туды, куды ми вказав “гостьоприйомный” Йовшка…

И за майонез ни подяковав… Та й мою многорüчну гостьоприйомнüсть забыв…

  Уже потому я ся дüзнав, ош мене стрічала Олена Уманець, лікар-гінеколог, жüночка из централної Украйины, котра свого часу прибрала Йовшку до рук, и ци были тото дїти Йовшковы,

 ци ни Йовшковы… Айбо иппен она йому й чинила імідж украйинського нціоналішты, хоть сигіняшный Йовшка так до кüнця живота по вкрайинськы ся й говорити ни навчив.

  А йих біднота в Довгому была нарошна: Олена Уманець мала цїль ся перебрати у даяку капиталистичну державу, знала ош “уттüть, изза гатара” за ними позиравуть, и – “держала марку”!

  Та и Йовшка, як лем мüг, туйкы баламутив…

  И они ся свого домогли – йих “выдворили” из Совецького Союза.

  Товды ходив политичный анекдот про вто, ош май великым желаниєм совецького інжініря є, обы го уміняли на міх канадської пшеницї.

  Йовшку уміняли – дали му триемелетовый особняк у Торонто,

в Канадї.

  Айбо сперед тым го приняв у Римі папа римськый…

  За што мüг розумный чоловік говорити з шизофреником !?..

  Онь ся чудуву !

  Бо мойüв Мамцї в Осойи Йовшка Тереля даз дисять раз казав, ош овüн - православный, и ходив из мойüв Мамков до нашої православної церкви.

  Уже кой ся усалашовав-поселив у Торонто, в Канадї,

та приходив Тереля дакüлко раз домü до Магочія, до протестанта, и казав тому, ош овüн - протестант, но и дакüлко раз ходив Тереля з Магочійом до протестантської церкви…(Сисе ми сам Магочі розказовав !).

  Интересно, ош што Йовшка брехав папови римському !?..

Ош овüн - католик ?!..

  Коли, де и в чому мож віровати Йовшкови !?..

  Потому м пак пару раз чув по “Голосу Америкы” дакüлко радійовых выступüв Терелї. Из них им ся дüзнав, ош Йовшка

 з братом му Степаном, щи докüть того за вооруженный бандітізм ни пристрілили міліцішты, на Пüдкарпацькüв Руси пудрывали поїзды… Єден такый поїзд пудорвали, што ходить из Берегова на Кушницю… Правда, я в тоты часы двадцьить годüв жив

 у Берегові, айбо штось ни чув им обы хоть раз ”Анця кушницька” зыйшла з шинüв… Та й ци онь такоє “стратегічеськоє” значіня має ”Анця кушницька”!?..

  Иппен из ацциї радії, хоть была йся информація и по новинковых интервю, дüзнав им ся, ош Йовшка Тереля, як лем ступив на благословенну зимлю Канады, тамкы ся довго ни спер, ай ся пустив по світу, и прочитав ликції онь у 129-х май лїпшых универзитетах планеты. Сисе, людкове, ни фігля – на сякоє ни хоть тко й валовшен !

  Правда, догадав им собі, ош у дакüлкох новинковых интервю Йовшка казав, што кой ся овüн уродив у октовбрі 1943 года,

 та го при хрещіню держало онь 129 маточок. Годны сьте собі представити, ош сілські жоны в Келечинї полишали ушыткы осїннї роботы, та ся позбігали до Терельової хыжы, обы Йовшку подержати за дашто !?..

  Ни бüлше, гикой 129 чиляди было на Йовшковых похоронах улїтї 2009 года у селї Нижньоє Болотноє Иршавського района.

Тїло му (согласно його спередсмертного завіщанія) привезла туды якась англобисїдна жüнчовка, з котров Йовшка ся зыйшов, кой угнав из хыжі в Торонто Олену Уманець из трьома дїтьми.

“Великый украйинськый націоналїст” Йовшка Тереля

 ся розыйшов из “щиров украйинков” и зыйшовся, ясно ош ни без выгоды, з таков, котра за Вкрайину й ни знала нигда…

  Типирькы обобщім, ош што Йовшка любив май бüлше.

  Йовшка Тереля любив: носити клебаню,істи майонез,

число 129, Павла Кампова !..

  Послїдньоє будеме розтовмачовати.

  За часті й довгі наші з Йовшком бисїдованя ни убыйшли сьме

 и темы сексуальні. Говорили сьме и за секс у тюрмі та по лаграх.

  Ясно, ош тамкы жüн дїла сього ниє. Тому там суть пары мужеські – по русинськы ся вто кличе бузерантством.

  До приміру Чорновüл быв бузерантом пассивным, исповняв роль жоны. Я повіровав у сисю Йовшкову информацію, бо м собі догадав єден дїла Украйины дуже историчный момент –

 динь провозглашения низависимости, кой даз шестеро май великых украйинськых націоналїстüв заносять величезный жовто-блакитный прапор у зал Верховної Рады – попризирайтеся до ходы Чорновола: овüн иде первым з правого боку, и чисто

по жüнськы вертить задом… (Сисї кадры по телевізійи крутять часто – попризирайтеся !).

  Иппен атак, по жüнськы вертячи задом, ходив по Ужгороду Павло Кампов – лагерна пасія активного бузеранта Йовшкы Терелї.

  Живучи в Торонто, Йовшка Тереля дав вызов у Канаду Павлови Кампову, и тот туды пüшов, и быв тамкы даз три місяцї.

  Ниподовгу по вертаню Кампова з Канады, идеме мы з жонов по пішоходному мостови в Ужгородї, и стрічаєме Павла Федоровича.

  Кампов нараз мойüв жонї каже свойым писклявым бузерантськым голоском: “Валєчко ! Передавав вам привіт

 из Торонто Йовшка Тереля. Казав, ош кить вас увижу, та вбы м вам уповів, ош кить хочете, та Йовшка вам зажене вызов у Канаду, платить вам путь туды и уттüть. Там вам забезпечить програму яку лем хочете и на якый лем час захочете !”

  Дале Павло Кампов попризирав на мене: “А тобі, Йване, казав передати, ош ищи раз тя посилає на … !”. И Павло Федорович, аницят ся мої жоны ни ганьблячи, уповів, ош куды мене Йовшка вже у другый раз посылає.

  И, гикой у первый раз, я пüшов…

  Минуло два ци три рокы. У мої жоны ся убявив страшный діагноз: рак лївої цицькы. Цицьку удрізали – тайны туйкы

ни было – за сисе знали всї.

  Иппен на тому самому містї на пішоходному мостї в Ужгородї мене вже самого стрічать Павло Кампов, и по паруминутнüв бисїдї ня звідать: “Слухай, Иване, а тобі ни мерзко лїгати в постїль

из жонов, у котрої єдна цицька урізана !?..”

  Ни знаву як им ся вдержав, обы му ни врубати по пыску !...

  Бüлше я Павла Кампова – на його серенчу ! – ни стрічав.

  А туйкы мушу вповісти: якый быв Кампов, такый быв и Тереля:

два постолы – пара !

  Кüнчати сисе бисїдованя буду цитатов из закарпацькых новинок: “27 грудня у прес-центрі «Закарпаття» відбудеться традиційна зустріч журналістів з главою греко-католиків Закарпаття владикою Міланом. Відбудеться нагородження журналістською премією імені Йосипа Терелі за 2011 рік. Премія імені відомого закарпатського політв’язня та правозахисника Йосипа Терелі заснована три роки тому

 і присуджується за журналістські матеріали, що пропагують духовні цінності, історичну правду та толерантність

 у суспільстві”.

  Кить уєдно из Йовшком Терельом и Павлом Камповом тритьым брати греко-католицького ладыку Мілана, товды выходить,

ош и три постолы – пара !