Май перво даєме повный текст сього народного шедевра нашого геніялного Будителя:

  Що там квичит,
А што гучит,
Якый дїдко наперат?
Ци то рано, ци то сночи,
Ци в полудне, ци в полночи
Скарідно ся раздерат?

Чей сорока
Білобока?
Чей ворона ся давит?
Скреже зубами: кра, кра, кра,
Дусит ся грудьми: ква, ква, ква,
Ачей дїдко ся бавит?

То мереке,
То береке,
Коа, третре, тритри, тав;
Гучит, ги сова: гу, гу, гу,
Скучит, ги туток: ту, ту, ту,
Бреше, ги пес: гав, гав, гав.

То не птица,
Бо галица
Не на дереві черчит,
Ай по млацї чеперится,
И у воду занурится,
По болотї верещит.

Тепер знаю,
Понимаю,
Што за біда так бреше:
То страпата, коропата,
Жаба ряба, ой проклята
У болотищу креше.

О ждай ряба,
Брыда жаба,
Дїдко бы тя брав, и чорт!
Придут Нїмці, рукавицы
Стягнут ти и ногавицы,
Замовкне твой громкій рот.

Сам А.Духнович пудчирькнув, ош сись стих писаный “по лаборському выраженію”, сисе значить, ош бисїдов сїверно-восточної Словакиї, а май точно –межилабüрськов, де як при Духновичови, так и нынї бüлшüсть чиляди-русины, бисїда котрых, кить ни брати тот окрас словакизациї, што ся став уже по Духновичови, дуже подüбна на говüр русинüв Боржавської долины, уткüть я сам, а тому йся бисїда ми рüдна.
Первый раз сись стих автор убнародовав у альманахови “Поздравленіє русинüв на год 1851” (стор. 50-51) за пудписом А.Д. В русинськüв поєзії 19 віка є схожый стих, котрый уйшов изпуд пера нашого славного русинського академика Василя Довговича, и ся называть “Піснь жаблят”. Само собов, ош сись стих быв написаный задовго до Духновичового. Лем уповім туйкы, ош як стих Довговича, так и пüзнїшый стих Духновича были написаны за народныма мотивами. Лем уйшло так, ош стих Духновича у многому дякувучи свойüв необычнüв звуко-цвітовüв инструментовцї, быв на Пüдкарпатю май популарный, гикой, уповіме так – “жаблячый” стих Василя Довговича.
Обы пудтвердити сисю думку, догадаєме, ош наш великый публїцїста Александр Гомичков упоминав Духновичову “Жабу” и у 80-ых годах 19 віка, и ввüн у свойих споминках хоче дати сьому прекрасному народному стихови Александера Духновича ищи й политичну фарбовку, кажучи, ош туйкі наш Будитиль розкрыв австрійськый терор, што настав по револлуциї 1848-1849-ых годüв, и сисе доказує аттаков цитатов:
Почкай, жабо…
Придут нїмци,
Рукавици ти стягнут
И ногавици,
Перестанет твой громкій глас!
(“Из мойих записок”, газета “Карпат”, 1885, ч.5). Гикой видиме, автор “Записок…” цитатов “Жабу” по помняти, бо є нисхожости з текстом оригінала, айбо сисе лем свідчить за велику популарнüсть сього стиха в народї, йсе можеме пулдтвердити ищи й тым, ош майже у вшыткых переуданях творüв Духновича и в первüв половінї ХХ віка сись стих ся навхтема печатав. Иппен на стихови Александера Духновича “Жаба” можеме пудтвердити тоту истину, ош великый поетичеськый талант капчать у себе и поетичеську интуицию, звирьхсознаниє поеті, котроє му помагать не лем создати трібні дїла його твору образы, не лем пудобрати трібні туйкы слова и рифмы, ай и мусайить саму плоть стиха звучати музиков звукüв и горіти, половинїти фарбами живописа.
За аццякоє воздійствіє поезиї на ушыткы органы чувств писав Шарль Бодлер у свому стихови «Удповідникы»: перекликавуться звук, запах, цвіт. За цвітову гаму стиха «Жаба» мы поговориме май мало дале, а раз ткось розникайме вто, што ся кличе звукописом стиха – його алїтеративну систему.
Туйкы треба вповісти, ош значимüсть слова лексична и значимüсть слова фонетична суть дуже удмінні єдна уд другої. Лексичну значимüсть слова мы годни утовмачити, а фонетичну - лем описати, бо вна ни обозначає ни предмета, ни понятя. А за свойыв структуров каждоє слово має май перво понятійноє ядро, за сим иде признаковый астект и лем на самим крайови круга чуєме фонетичноє звучання.
Иппен у фонетичныв значимости слова годны сьме глядати звукоподражателство и звукоизобразителство. Спомянім туйкы класичны образці звукоподражателства и звукоизобразителства, де май шумным приміром є Верленова "Осїння спüванка":
"Ли сангло лон
Ди віолон
Ди л отон
Блес мон кер
Дü лангер
Монотон",
Шевченково:

"Хто се, хто се

по сім боці

чеше косу?",

Маяковського :

"То ль гранита грань,

то ли бронзы звон",

Бальмонтово:

"Чуждый чарам чорный чёлн",

Духновичово:
"То страпата, коропата,
Жаба ряба, ой проклята
У болотищу креше"
Гикой видиме: сисе звукописно суть руноцінні тексты.
А щи вповіме ош сисе суть тоты рідкі в истиннüв поєзиї случаї, кой фонетична значимüсть текста ся повно изливать, изєднує из признаковов оболочков. Бüлше того, сися фонетична музыка сягать онь понятійного ядра лексемы, тай текста вцілові.
Бо иппен мы, слухавучи файный стих, рідко коли ся зосереджуєме на його звуковому образі ци образах, перекладавучи вшытку вагу свої увагы на його смысл. И най мы до кüнця звукової значимости не осознаєме, он домак заходить у значіння слова и вплывать на спринятя текста.
Добре знаєме, ош звукова организация стиха ся робит у рунобіжности из його емоціоналнов тоналностив, а сисе значить, ош звуковій тон ся читать тыма звукобуквами, частотнüсть котрых ся дуже удклонять уд нормы. Звукобуквы, што перевышавуть норму хоснованя, чинять свойыв значимостив фонетичну содержатилнüсть стиха. А каммай сисе ся дугать коли маєме дїло из многоинформативныма звукобуквами. Треба туйкы догадати, ош май малочастотні звукы, тоты, що ся стрічавуть май ріже, суть май информативні.
Малоинформативні звукобуквы, што у словах ся стрычавуть дуже часто, серед сих мож упомянути А, О, Т, Н. Серед тых що рідко - Ф, Х, Г, Р...
Дуже важным у нашому варіанті є буквы заголовка и тоты звукы, што суть пуд ударенийом: заголовкові перевышавуть значимüсть малоинформативных у чотыри разы, а тоты, што суть пуд ударенийом - удвычї.
Кить пудыйдеме до аналіза стиха, та вже само слово "ЖАБА" за подїлом на слова и звукобуквы: ТЕПЛІ - СТУДЕНІ, ФАЙНІ - НИФАЙНІ, МНЯККІ - ТВЕРДІ, - буде мати характеристику уддручувучого, темного, страшного, злого слова.
У стихови Духновича "Жаба" домінувуть звукобуквы: Ж - нифайна, силна, Х - нифайна, уддручувача, Б - файна, но силна, Р - студена, бо тверда и звüнка, Ч - горяча, бо мнякка и глуха, М - нїжна и слабка, Г - быстра, бо курта взрывна, Ш - кенєшна, повüлна, бо довга Духнович, пüдсознателно, гикой истинный геній, групувучи в малых лексичных локалах звукобуквы многоинформативні, в другых, розріжувучи йих малоинформативныма Е, О, І, выносить сись стих на уровинь пüдсознатильної музичности, котра тоже пüдсознатилно тягне до себе читалника и стих ся легко запоминать.
У стихови "Жаба" общоє содержаниє ся передає не лем значинями слüв, а й звиковов материйов, котра сама создає трібну содержателну имелодию, вышоровану у жаданому направленийи. Темні, устрашавучі, хмурі звукобуквы Х, Р, К, Т свойыв частотностив перевышавуть норму, но урунювуться світлыма, нїжныма В, Н, Л, И, Е, дуже нїжнов - Ю, сумнов - У, радиснüв - А, и стих стає народным шедевром.
Моя молодша донька, котра видить ушыткы слова у цвітах, у фарбах, може тому, бо ся вродила у год чорнобыльської біды, та слово "Жаба" видить чорным, гикой Малевичüв квадрат. А слово "Духнович" дає йüв изображениє білої, осїяної світлом церквы нна фонї синьых гир.
Айбо туйкы домак перейдїм до цвітової гамы стиха А.Духновича "Жаба". Пüчнеме из знаменитого сонета Артура Рембо "Голосні" , якый ся починать аттакым шориком: А - чорноє, Е - білоє, І - чилленоє, Ü - зеленоє, О - синьоє... Руські символісты кüнця Х1Х - начала ХХ вікив дуже експлуатовали сисю догму Артура Рембо, айбо лем дотüть, докüть ни прийшли научникы уровня Ейхенбаума, Шкловського, Тынянова и другых, котры й доказали, ош у словлянськых звукобуквах такі фарбы не пудходять, и увели свої, правда, уже прозаично, после многых и многых научных експериментüв: А - густо-челленоє, Я - ярко-челленоє, О - світло-жовтоє, авать білоє, Е - зеленоє, Є - жовто-зеленоє, І - синьоє, Й - синьоватоє, У -темно-синьоє, синьо-зеленоє, ліловоє, Ю - голубоватоє, гикой горгона, Ы - мрачноє, темно-барнистоє, вать чорноє.
И кить удвержеме принцип Артура Рембо, а узьмеме за основополагавучый принцип руськых научникüв, товды ся в общому в нас рісує из цїлого стиха А.Духновича общый барнасто-чорный фон - фон вичüрньої долины, што переходить у далекі темні горы, а посеред сього, уповіме, так запацованого холста видиме нормално широкый синьо-голубоватый, тоже переходячый у повностив темный пантличок - потüчок, наш русинський потüчок, де посерединъ жовто зеленіє ся кваклива заплатка - тото є наша жаба.
Само собов, ош наш Духнович ни мüг читати Артура Рембо, бо тот быв ищи дітваком, кой Духнович быв уже класиком, а тым бüлше - руськых научникив ХХ віка, но повностив за йих принципом, може й сам того ни пüдозрювучи, намальовав звуками и буквами таку неповториму народну русинську красу, при тому ймак ни страшну, а кить віровати А. Гомичкову, та щи й из полїтичным пудтекстом.
Могли бысьме на стих А.Духновича попозирати и в ономатопеїчному ракурсі, инак кажучи, годны бысьме "перетовмачити" ци "перевести" на люцьку бисїду "смысл" гойкüв, звукозбігüв, звукопудражаня худобинські, у нашüм случайи - жаблячі, якых нам так много наметав наш геніялный поет.
У народї в нас кажуть, ош жаба "кевкать" вать "квакать", ци "ківкать", а щи - "крукать", "кумкать", "оакать", "рапкать", та є щи много. Но Духнович дає туйкы домак свої ономатопы: "мереке", "береке", "коа", "третре", "тритри", "тав", а што вартоє аттакоє звукописно геніялноє словозєднаня: "скарідно ся раздерат" - музыка вичüрнього мочила ци болота точно списана в сüм стихови Духновичом. Авать: "То не птица, бо галица не на дереві черчит, ай по млацї чеперится..." - геніялна алїтеративна картина вчинена геніялным Духновичом.
Дуже плüдным мüг бы быти структуралный аналїз сього геніялного стиха А.Духновича, гикой свого часу Роман Якобсон и Клод Леві-Стросс учинили структуралный аналїз Бодлерового стиха "Мачкы".
Обы датко ни подумав, ош стих "Жаба" в Духновича єдинственный у планї геніялного звукопису й цвітомальованя, та догадайме у шістдисяті годы написаный ним стих "Муха", є й ині.
Правда, туйкы дїла абсолутного, точного рахованя БУКВОЗВУКÜВ и БУКВОКОЛЬОРÜВ добре бы ухосновати днишню компютерну технику, якої я ни маву - раховалося, ги у нас у народї кажуть, на перстах, айбо - пристрастно и точно.
И щи єдно: скорше уд Духновичової "Жабы" написаный стих Василя Довговича "Піснь жаблят" майже што ни уступать по свому звуко- й цвітопису, но лем ипен тото піціцько, чим уступать, и вчинило стих Духновича "Жаба" ци ни май любленым у нашому русинському народови.
А щи, тямлю, кой у сектембрі 1997 года м упущав первый номер мої новинкы "Русинська бисїда", та кроме славного "Вручанія" дав им на четверту сторüнку й стих Александера Духновича "Жаба", гикой такый, што є май милый и порозумілый нашому русинському народови.

  А з ним - и менї!