Про існування цієї касаційної скарги я дізнався нещодавно  і випадково, та й то не з офіційних джерел.  А оце 24 січня 2006 року отримав текст цієї скарги разом з ухвалою Верховного суду  України від 19 грудня 2005 року.

   Суть справи в тім, що більше трьох років тому на прохання ужгородського видавництва ”Карпати” я подав рукопис моєї антології французької поезії, над перекладом якої працював більше тридцяти семи років, і разом  ще з двома рукописами інших закарпатських письменників (Василя Густі та Дмитра Кешелі) рукопис моєї антології був направлений до Києва у Держкомітет інформаційної політики...,  де в ході всеукраїнського конкурсу переміг, і на його видання з Києва видавництву ”Карпати” було направлено ШІСТДЕСЯТ  ШІСТЬ  ТИСЯЧ гривен, ще ОДНУ ТИСЯЧУ ДВІСТІ  гривен на моє прохання переказав Ужгродський коньячний завод, в ході роботи над рукописом головний редактор Борис Кушнір попросив від мене моїх особистих П'ЯТСОТ П'ЯТДЕСЯТ  гривен начебто на передрук (гадаю, що сума ця легла у власну кишеню головного редактора видавництва “Карпати” Бориса Кушніра) , в загальному ж на видання моєї антології було накопичено майже що СІМДЕСЯТ  ТИСЯЧ  гривен.

   Директор і головний редактор видавництва пообіцяли мені П'ЯТЬ  ТИСЯЧ гривен гонорару, хоча дуже підозріло затягували з укладенням договору.

   І ось  -  нарешті  ! -  25 листопада 2003 року книгу було підписано до друку,  а вже до нового року вона була віддрукована.

   А от договір зі мною уклали лише 10 лютого2004 року.

   І гонорар мені зафіксували рівно … ВІСІМСОТ гривен.

   Я погодився навіть на вісімсот гривен гонорару, оскільки маю важко хвору дружину – рак молочної залози четвертого ступеню, ну, і двоєчко дітей, які  навчаються у вузах на платних відділеннях  -  одна в Києві, друга у Львові,  а письменницькі заробітки  -  це сльози !

    Наголошую, що договір я підписував  тільки з видавництвом “Карпати”,  і – все !  Більше ні з ким !

   Час ішов, а директор і головний редактор  не думали виплачувати мені навіть отой мізерний – ними ж придуманий ! – гонорар: ВІСІМСОТ гривен !

    І я подав до суду.

    У ході десяти судових засідань ще в першій судовій інстанції виявилося,  що директор друкарні Браславець, який  вибив собі місце директора видавництва лише для того, бо гадав, що всі замовлення видавництва будуть друкуватися тільки в його друкарні, - не має жодної уяви про авторське право:  одразу після підписання договору директор видавництва мав виплатити творцеві книги – в данному випадку перекладачеві – шістдесят відсотків гонорару,  а по виході книги – решту – сорок.

   Та цього не сталося:  директор і редактор видавництва застосовували до своїх авторів ще старі -  радянські, й тому надмір свинські ! – методи “роботи” – безсоромно  обирали авторів. Я – не виняток,  мене – теж.

   Доброму юристові багато що скаже той факт, що книга була підписана до друку 25 листопада 2003 року (ксерокопію вихідних даних книги додаю), а договір зі мною оформили лише 10 лютого 2004 року,  і суму гонорару визначили не ту, яку обіцяли: П'ЯТЬ ТИСЯЧ   гривен,  а всього-навсього  ВІСІМСОТ, та й ті рішили не давати…

   Навіть в ході десяти судових засідань у першій інстанції видавці ”Карпат” і не планували виплатити мені оті жалюгідні вісімсот гривен гонорару, будучи певними, що суд вони виграють  -  як-не-як, а вони  - ДЕРЖАВНЕ видавництво, позивач же, хоча й професійний письменник, але особа – приватна.

   Та й у ході апеляційного розгляду справи виплатити мені гонорар

видавці  ”Карпат”   Борис Кушнір і Віктор Браславець навіть не збиралися:  на засідання суду принесли якусь довідочку,  начебто гонорар перераховано, однак,  опісля моментальної перевірки виявилося, що це – брехня.

   Я просив як у першій, так у другій судових інстанціях Закарпаття відшкодування моральної шкоди з цілком реальних, конкретних причин, які – ясно, що свідомо ! – не вказані у касаційній скарзі видавництва ”Карпати” у Верховний суд ЦУкраїни. Ось ті факти:

1. З книги без мого на те відома і без моєї на те згоди уже після калькуляції  книги у Києві й  визначенні розміру коштів на її видання видавці “Карпат” вилучили з книги двадцять сторінок маїх перекладів (при п'ятитисячному тиражеві книги – а таким він є ! -  це становить СТО  ТИСЯЧ  СТОРІНОК), неабияк заощадивши для себе кошти, які само собою пішли до власних кишень Бориса Кушніра і Віктора Браславця, одночасно цим же вони завдали непоправної шкоди моїй антології – саме це й було враховано при визначенні розміру моральної шкоди при розгляді справи як у суді першої інстанції, так в ужгородському апеляційному суді.

2. Не повідомивши мене, й не одержавши на те моєї згоди, видавці ”Карпат” спаплюжили художнє оформлення книги –викинули одинадцять кольорових ілюстрацій, репродукцій робіт   Сальвадора Далі й Пабло Пікассо,  що для них теж удешевило книгу  -  заощаджені кошти поклали собі до власних кишень, а от іміджу книги це зашкодило надмір – саме це й було враховано при визначенні розміру моральної шкоди при розгляді справи як у суді першої інстанції,

так в ужгородському апеляційному суді.

1. Без мого відома і без моєї на те згоди передмову до книги переставили з початку книги на кінець. Але тут же допустилися страшного ляпу – у анотації до книги пишуть: ”У вступній розмові І.Петровцій цитує В.А. Жуковського…” –читач шукає вступної статті, а її – нема ! Знову видавці напаскудили. Це теж було враховано при визначенні розміру моральної шкоди при розгляді справи як у суді першої інстанції, так в ужгородському апеляційному суді.

Одначе, жоден з цих фактів не був навіть згаданий у касаційній

скарзі видавництва ”Карпати”  проти  мене до найвищої юридичної установи держави – до Верховного суду України.

     Зухвала, нахабна поведінка видавців ”Карпат” на всіх дванадцяти судових засіданнях – на десятьох у першій судовій інстанції і на двох у апеляційному суді  -  теж багато що продемонструвала. До прикладу, на одному з судових засідань першої інстанції директор видавництва ”Карпати”, прагнучи доказати, що книги ще нема, пред'явив довідку, в якій на запит директора видавництва ”Карпати” директор друкарні ”Спектр”, де книга друкувалася, чітко відповідає, що такої книги нема. Кумедність і ганебність ситуації в тому, що як директором видавництва ”Карпати” є Браславець, так і директором друкарні ”Спектр” є той же Браславець.

   Навіть після того,  як моя антологія французької поезії “Вечорова гармонія”  продавалась на міжнародному книжковому ярмарку у Львові 2004 року,  демонструвалася на Днях Закарпаття у  Києві того ж таки 2004 року, коли було пред’явлено довідки про наявність цієї книги у парламентській і президентській бібліотеках, а також вузівських бібліотеках України, директор  Віктор Браславець і головний редактор видавництва Борис Кушнір продовжують стверджувати, що книги нема, а, отже, гонорару перекладачеві платити не будуть.

   У своїй касаційній скарзі директор видавництва Браславець посилається на третього,  київського,  фігуранта уцій справі, одначе, ДОГОВІР  Я  ЗАКЛЮЧАВ  ІЗ  ДИРЕКТОРОМ ВИДАВНИЦТВА  “КАРПАТИ”  Віктором Браславцем, і тому гонорар мені має заплатити тільки він,  а не якась третя особа.

   Непорядність, корислива зажерливість керівників видавництва

”Карпати” Віктора Браславця і Бориса Кушніра, до речі, прийшляків у нашому краї, не додає їм авторитету в регіоні  -  ніхто з нормальних авторів до них не йде, бо обманюють, обдурюють, поводяться з місцевими авторами воістину, як окупанти, по-бандитськи. Саме це й спричинилося до того, що з більше ніж тридцяти газет, які виходять на Закарпатті, більше половини видрукували інформації про програші видавців мені в судах, пройшли ці повідомлення і в багатьох інтернет-виданнях..

   Але, як бачимо, керівники видавництва ”Карпати” Віктор

Браславець і Борис Кушнір   не вгамувалися:  звернулися до найвищої  судової установи нашої держави – до Верховного суду України з метою  відсудити від автора законно ним зароблений гонорар.

   Їхню  крутійську, по суті неправдиву касаційну скаргу цілком заперечую.

     26  січня  2006  року                   Іван   ПЕТРОВЦІЙ,

                                                           письменник

   P. S. У суді першої інстанції вимоги мої були задоволені повністю. Суд зобов’язав керівників видавництва

”Карпати” Віктора Браславця і Бориса Кушніра:

   - виплатити мені гонорар у сумі  ВІСІМСОТ гривен;

   - виплатити мені моральну шкоду у сумі  ДВАДЦЯТИ  ДВОХ  ТИСЯЧ  гривен.

   Однак,  на апеляційну скаргу  Віктора Браславця і Бориса Кушніра  уже  апеляційний суд понизив розмір  виплати ними моральної шкоди до  ДЕСЯТИ  ТИСЯЧ гривен.

   Та й попри це  зажерливі керівники видавництва – прийшляки в нашому краї  -  Віктор Браславець і Борис Кушнір не могли повірити,  що простий русин Іван Петровцій поставив їх на своє місце – на місце, де й мають бути в нашому русинському краї паскуди-прийшляки. І звернулися до Верховного суду України, який залишив рішення Ужгородського апеляційного суду в силі.

       Але,  оскільки минуло кілька років  поки тривала

 ця ганебна справа –  тут додалися інфляція й ідентифікація,

 так що зажерливі керівники видавництва ”Карпати” Віктор Браславець і Борис Кушнір заплатили мені:

   - мій  гонорар  в  сумі  ВІСІМСОТ гривен,

   - моральну шкоду в розмірі  ТРИНАДЦЯТЬ ТИСЯЧ  гривен.