Пане   Володимире,

розумію,  що ви надто зайнятий:  у спілці письменників  -  кермуєте,   у Верховній Раді  -  верховуєте,  й саме тому не відповіли на два мої попередні до вас звернення.

   Отож, моє третє до вас звернення  -  відкрите.

   Ще ж не так давно ви зверталися до мене. І на ваше звернення я відреагував, До речі, позитивно відреагував.

   Ну, по-перше, коли у листопаді 2003-го року  до мене підійшов начальник управління внутрішньої політики Закарпатської облдержадміністрації Олесь Ладижець і попросив підписати офіційного листа направленого проти Віктора Ющенка і Володимира Яворівського, обіцяючи мені всілякі блага: будь-які гроші на видання моїх книг, чи й просто кошти задля моїх особистих потреб,  пообіцяно було навіть присвоєння моїй

 вже на тоді смертельно хворій дружині звання заслуженого юриста України і т.д.  -  я категорично відмовився. Тобто: не поступився принципами – твердо стояв на боці помаранчевого Віктора Ющенка, ну, й на тоді – Володимира Яворівського. Так поступили на Закарпатті сімнадцять із сорока членів Національної спілки письменників України.

   Горджуся й досі, що був між ними.

   По-друге, коли в лютому 2004-го року ви особисто, пане Володимире, телефонували мені додому і казали:

Іване, допоможіть ! Я двічі телефонував Петрові Скунцеві, й обидва рази він був п’яний, та й по тім його всуціль п’яному белькотінню я зрозумів, що на наш рятівний з'їзд письменників він не приїде. А рятувати спілку письменників мусимо !.. То ж, Іване, піднімайте людей і приїжджайте на з’їзд.

   І я, наскільки міг, тих людо-письменників піднімав, але підняв лише чотирьох із сорока закарпатських членів Національної спілки письменників України. І на той воістину історичний з'їзд письменницький, який проходив 28 лютого 2004 року прямо на вулиці Банковій у Києві, я приїхав, а зі мною ще четверо… із сорока !.. Інших тодішній медведчуківський губернатор Закарпаття Іван Різак залякав, чи й купив: наприклад, лауреатові Державної премії України імені Т.Г. Шевченка Петрові Скунцю дав тисячу доларів за неходження на з’їзд, інших, дрібніших, оцінив дешевше – по тисячі гривен… І   Петро Скунць, прикриваючись п’янкою,

на той історичний з’їзд не поїхав, не поїхали на з’їзд і Петро Ходанич, його дружина Лідія Повх, Дмитро Кешеля, Христина Керита, Юрій Балега… А такі члени НСПУ, як Михайло Рошко та Василь Кузан, поїхали на з'зд альтернативний нашому – на той, який за гроші Медведчука організувала Наталя Околітенко, за що одержали добрі кошти на по купівлю авто, на видання своїх книг…

   До речі, в ніч перед з’їздом ваша дружина, пане володимире, телефонувала моїй дружині (нині вже покійній) і цікавилася, що

Скільки нас із Закарпаття на з'їзд поїхали…

   Горджуся й досі, що був на тому з’їзді.

   Ну, й по-третє, коли до мене звернувся Віктор Іванович Балога з пропозицією організувати наших закарпатських письменників для виїзду на Говерлу, де Віктор Андрійович Ющенко оголосить своє рішення  йти в президенти України, я організовував, закликав наших людо-письменників, але на Говерлу піднявся (це – невдовзі після обширного інфаркту !)  я один із сорока закарпатських членів НСПУ.

    І досі цим горджуся !

   А от зараз, пане Володимире, склалася така ситуація,   що  ви особисто  ніяк не зможете мені особисто зателефонувати. Ані листа написати…

   Бо теперішній керівник закарпатської організації Національної спілки письменників України петро Ходанич, який у важкі для спілки письменників часи переховувався у кущах, так отой П. Ходанич зумисне дав до Києва у підготовлюваний довідник адресів і телефонів членів Національної спілки письменників України такі мої адресні й телефонні дані, що мене ніхто й ніколи на Україні не знайде, тим більше до мене не дотелефонується, як як оце не раз писали й телефонували мені ви, пане Володимире.

   Не вірите ? А погортайте довідник адресів і телефонів письменників України, випущений нещодавно. Й побачите, що до прізвища члена НСПУ Івана Петровція додано домашній телефонний номер і домашню адресу … Дмитра Кешелі – мого упродовж десятиліть найгівнистішого ворога на Закарпатті.

   Ви, пане Володимире, зараз спробуйте зателефонувати на номер, вказаний навпроти прізвища Петровцій, попросіть до телефону Петровція, і… почуєте таку лайку, такий крик і ґвалт, такі ідіотизми, що й… не захочете говорити з отим Петровцієм. Хоча насправді все оте паскудство злітає з писка Дмитра Кешелі – мого історично найгівнистішого ворога, який разом зі скунцівсько-чендеївською бандою аж тричі виключав мене зі спілки письменників, а зараз із ”легкої руки” Петра Ходанича мені телефонно створює отакий “імідж”…

   Про все це я днями говорив у Києві з упорядницею письменницького довідника адресів і телефонів Вірою Петрівною, яка показала мені мій особовий лист, на якому, як вона сказала, рукою Петра Ходанича вимазано мої справжні адресні й телефонні дані, і його ж рукою вписано навпроти мого прізвища домашню адресу і домашній телефон найгівнистішого мого ворога на Закарпатті Дмитра Кешелі.

   А все оце для того, аби всілякі там Яворівські і їм подібні не дотелефонувалися, не дописалися до ненависного Ходаничу й Кешелі Петровція – зумисно створено отакий штучний інформаційно-адресний вакуум довкіл Петровція, аби не висувався і був подібний до тієї закарпатської сірої письменницької маси, яка нещодавно так вірно служила комуністам, далі – медведчуківсько-різаківській банді, нині ж підлизують начальницькі зади Яворівським, Василенкам, Кримам…

   Зараз же – трохи глибше.

   Найперше, пане Володимире, як керманичеві Національної спілки письменників України,  спробую пояснити що таке нинішній член НСПУ на Закарпатті.

   Якщо прекрасно знаємо, що профспілки сьогодні не мають ні для кого з нас абсолютно ніякого значення, то нинішня спілка письменників на Україні стоїть ще нижче.

   Сьогодні член спілки письменників, особливо – закарпатський ! – є надзвичайно малограмотним типом. Маю на увазі, що ані один

 з нинішніх членів спілки письменників Закарпаття не володіє жодною іноземною мовою,  а мовою, якою пробує  писати, - українською – ще менше, адже з дитинства виростав на мові русинській, а істинною мовою для письменника є мова материнська – генетична !  І, як оце доказав нам у ході нещодавніх судових засідань закарпатський письменницький начальник Ходанич, навіть маючи в кишені посвідчення кандидата наук, можна й надалі залишатися глухо малограмотним, - маю на увазі, що кандидат у науку Ходанич не міг відрізнити статуту від статусу, до всього ж слово  ”статус” у своїй наклепницькій статті в ”Літературній Україні”  проти мене Ходанич писав з великої літери – наклепницька стаття Ходанича всуціль рясніє як логічними, так граматичними огріхами.

   Нинішній закарпатський (впевнений, що не тільки – закарпатський !) член спілки письменників у важких муках народить сякий-такий рукопис, після в держави, або в спонсорів жебрає гроші на видання свого опусу, а, видавши його,   ходить і роздаровує друзям, знайомим, бо,  -  як людина, яка упродовж восьми років заробляє собі на хліб продажем книг, авторитетно заявляю:  книг закарпатських письменників закарпатські читачі не потребують абсолютно, і   – переконаний ! -  цілком закономірно:

мовно – калічні,   інформативно – ніякі,  художньо – примітивні, психологічно - непереконливі книги Ходанича, Панчук, Повх, Кешелі, Малик, Балеги, Керити й інших мучителів рідної літератури є справжнім баластом для нашої культури взагалі.

   Але оскільки суть мого до вас, пане Володимире, листа лежить у площині морально-етичній,  то підемо далі в цьому напрямі.

   Без будь-якої на те реальної, розумної спонуки, і тільки з чисто власної вигоди – бажаючи якомога більше вислужитися перед літературним мафіозі Скунцем ! -  дуже ударив мене Ходанич у найважчий для мене у моєму житті час:  упродовж майже семи років важко й невиліковно хворіла моя дружина  -  витрати на ліки й поїздки в різні лікувальні заклади Європи (від Москви – Обнінськ

до Будапешту !..),  двоє дітей-студентів:  одне – в Києві, друге –

у Львові,  виснажили мене не тільки фінансово, а й морально.

   9 липня 2006 року моя дружина померла, а вже через тиждень у газеті ”Літературна Україна”  більше ніж на половину сторінки видрукувано брехливу, наклепницьку, спрямовану проти мене статтю Ходанича.  Хоча нормальний керівник обласної письменницької організації мав дати до газети співчуття, …бо ж

рівно через місяць у закарпатського члена спілки письменників Рошка помер батько, і співчуття йому в ”Літературній Україні” було  одразу, але – з Петровцієм можна і по-свинськи, бо Петровцій

ніколи не подобався закарпатським літературним мафіозі Чендею і Скунцю. А обмазати Петровція брудом – означає на Закарпатті – вислужитися перед літературними мафіозі Скунцем і Чендеєм, ну, на тоді вже лише перед Скунцем.

   І Ходанич вислужився.

   Тоді ж Скунць вихвалявся, що якби не його телефонні дзвінки до самого Яворівського, до головного редактора ”Літературної України” Перебийноса, то стаття б оця не скоро була надрукована.

Так що Скунць і ініціював, і пришвидшив процес.

   Само собою я подав до суду…

   Перші вісім судових засідань Ходанич ”одбив” воістину липовими лікарняними бюлетнями. Коли – після втручання головного лікаря Ужгороду ! – Ходаничу перестали давати лікарняні,  він запасся гарантійним листом голови НСПУ Володимира Яворівського,  в якому чорним по білому було написано, що ”…Петровцієві вимагати від газети вибачення є необгрунтованим і некоректним”.

   Якби ця справа стосувалася виключно Яворівського, само собою і – депутата Верховної Ради України, тобто органу законотворчого, тут все зрозуміло: ми всі – рядові громадяни України – на власний досвід переконані, що закони України - не для депутатів Верховної Ради України писані.

   Добре:  Яворівський – Яворівським !

   Але ж Ходанич такий же простий громадянин цієї України, як і Петровцій, то бодай би до нього можна застосувати рішення суду,

в якому чорним по білому написано, що до кінця січня 2008 року Ходанич мусить спростувати свої наклепницькі випади проти Петровція в ”Літературній Україні”.

   Надворі – березень, а в кабінетах керівництва НСПУ, та ”Літературної України” – пора ще не та  -  спростування нема…

   Двічі надсилалося рішення суду головному редакторові ”Літературної України” Петрові  Перебийносові, один раз навіть

я сам з ним по телефону говорив… Виявляється, що без дозволу керівництва НСПУ рішення суду виконано не буде.

   Однак, перед тим, як звернутися до європейських судових інституцій, звертаюся до голови НСПУ Володимира Яворівського: може, все-таки дасте дозвіл на виконання рішення суду !??..

   Чесно кажучи, пане Володимире, отут би хотілося бодай би накурто поінформувати вас про безцеремонні безчинства Ходанича, як керівника закарпатського осередку НСПУ:  ставши начальником, Ходанич одразу заявив відповідному відділу облдержадміністрації, що без його на те особистого дозволу не мають права виділяти гроші на видання книг жодному закарпатському письменникові

 (і ось уже третій рік поспіль обласна держадміністрація одержує по три заявки щороку  на видання книг від лічно П. Ходанича й так же від лічно його дружини Лідії Повх – і одержують !), а оце Ходанич видав довідник закарпатської письменницької організації “Письменники срібної землі”, і, будучи  членом комітету по присудженню обласної літературної премії імені Федора Потушняка (до речі, мого рідного дядька), висунув себе на здобуття і присудив собі цю премію – ВТРЕТЄ ! – (у грошовому вимірі – це три тисячі гривен!), (до такої ницості ще доти опустився лише комуністичний кат закарпатської літератури Юрій Балега, який

як за життя Федора Потушняка гробив його, так після смерті Потушняка заривав навіть ім'я його в землю,  а оце,  пролізши в комітет по присудженню премії імені Потушняка, Балега висунув себе на здобуття і присудив собі цю премію),  ну, й оце таке ж паскудство вчинив Ходанич…

   Ходанич сам висував себе на присвоєння йому заслуженого працівника культури України, благо,  що на рівні обласного управління культури  ця ідіотська ініціатива Ходанича була погашена..

   Є ще багато іншого.

   Це я вам тверджу як голова ревізійної комісії обласної письменницької організації – невдовзі перевибори голови нашої воістину дивної організації, і перевіримо,  чому аж надмір “постаріли”  модифікації комп’ютерів, придбаних ще попереднім  спілчанським головою Василем Густієм, на яких усі три роки працює виключно син Ходанича, чи – куди дівалися картини відомих художників Манайла, Коцки й інших славетних закарпатських малярів із приміщення письменницького клубу:  завідує клубом дружина Ходанича – Лідія Повх…

   Було б добре, якби на звітно-виборні збори у травні цього року ви делегували великого захисника Ходанича в Києві, вашого заступника М. Василенка – може б він пояснив нам за що Київ (за корчаги ?!..,  за шовдарі !?...)  як до наших останніх звітно-виборних зборів,  так і в ході їх   настійливо нам рекомендував обрати головою малограмотного й бездарного Петра Ходанича.

   Отож, пане Володимире, колись ви писали листи

 до президента Кучми,  зараз оце я пишу до вас (начальника НСПУ):  часи міняються – міняються і автори листів, і адресати.

   Я від вас, пане Володимире, багато не прошу:

дайте дозвіл на виконання рішення суду щодо спростування в ”Літературній Україні”  наклепницької статті Ходанича проти мене, і тоді -  даю слово ! – я навіки забуду як ”Літературну  Україну”, так  -  Яворівського, і все до них дотичне.

    22  березня  2008   року                       Іван   ПЕТРОВЦІЙ,

                                                                   письменник

   І все-таки після тривалих митарств:

 спростування  наклепницької статті Ходанича  проти мене в ”Літературній  Україні” було видрукувано;

 Ходанич  сплатив мені  ТРИ  ТИСЯЧІ  ГРИВЕН  моральної шкоди.