До мене в мüй книжный бовт зайшов худощавый, сириднього зросту чоловік, довго розпозировав книгы, а дале пак уздрів притуленный ид склови портрет отця Василія Пронїна, и такый звідать: “Это отец Василий Пронин !?.. Почему он у вас ?..”

  Я вповів, ош лично м знав отця Василія, стрічав им ся з ним..

  “Как !?.. Вы разговаривали со святым ?!..”.

  Мы з тым чоловіком ся пак розговорили. Сам овüн

 из Мукачова, спортсмен, займався спортивнов ходьбов,

 майстер спорта.

  Я му кажу: “Вы живете в Мукачові. Та чому сьте до нього ни пüшли ?”.

  “Мне не верилось, что он может меня принять …”.

  И менї ся догадало як я ся познакомив из отцьом Василійом Пронїном.

  1970-го года я быв на другому курсї французької філології

в Ужгородському универзититї, кой мüй старшый брат Юра, сященник, завüз ня в Мукачüвськый манастырь, де овüн мав мати якыйись розговор из єдным манахом.

  Я ни звык быв ся мішати в братовы дїла, и, докüть овüн мав свüй розговор, я ся прохожовав по манастырському дворови, розпозирувучи вшытко.

  Ай туйкы брат Юра уйшов у двüр, та каже, ош манах хоче зо мнов говорити. Я ся малинько зачудовав, ош – нашто, айбо м пüшов.

  Высокого зросту, повноватый батичко, фест уброслый бородов,

котра го гет-гет старила, у доста тїсноватüв келійи сидїв на гузинькüв постели, и вдянь позирав на мене якымись онь ся світячыма очима, котры го якось чудно молодили..

  Я ся поклонив, ги вто має звык у нас у селї:

  - Слава Йсусу Христу !

 А овüн ми отвітив дуже чистов … французьков бисїдов.

  Я ся страшенно зачудовав. Айбо за тоты дись ферталь минут, што держала наша бисїда, овüн так и ни пирийшов на вкрайинську. Лем тоже зачудованому братови, што мовчкы слухав нашу бисїду, подеколи завер дашто по руськы.

  Сперву отець Василій, а так манаха звали, зазвідав ня,

ош які молитвы знаву, та ци ся молю рано-вичüр, ци ся хоть бы

 у великый пüст сповідаву… После того, як им му отвітив ствердно, пирийшов зо мнов на розговор за лїтературу, бо брат Юра му повів, ош я пишу стихы.

  Каже ми отець Василій:

  - Ци ни годны бы вы менї дüстати по французькы творы Жоржа Сіменона ?.

  А я му кажу:

- Дорогый отче, айбо тото суть – детективы !

  На што овüн:

- Кыдьбы вы, молодый чоловіче, знали накüлко є высоков психологична достовірнüсть романüв Жоржа Сіменона,

накüлко точно овüн описує житя днишнього чоловіка, яка глубока релігійна духовнüсть його персонажüв !..

  Уповів, обы м му почитав даякі свої стихы. Я из запалом продекламовав два-три… З його боку – ниякого реагованя… Лем каже:

- А ни провбайловали сьте дашто з французького товмачити -переводити !?..

  Я му туй такый продекламовав по французькы и по вкрайинськы натовды вже мнов стовмачены “Осїнню спüванку” Поля Верлена

 и сонет Шарля Бодлера “Ураг”.

  Убявилося, ош отець Василій добре знає творчüсть Верлена,

 а за Бодлера уповів, ош тото є єден из май славных католицькых поетüв Франції, а щи посовітовав ми найти творы такых релігійных французькых поетüв гикой Поль Клодель, Шарль Пегі и Анна де Ноай.

  Иппен сисї два послїдні имена м чув уд нього у первый раз,

 айбо – дякувучи отцю Василію Пронїну ! – ни в послїдный.

  На прощаніє благословив нас из братом крестым знаменієм,

 и мы собі пüшли.

  Дись онь через пüвроку м занüс отцю Василію три зборничкы романüв Жоржа Сіменона: они куртинькі – по 70-80 сторüнок каждый роман.

  И впят была курта бисїда. Звідав ня, ош ци знаву историю свого края… Ци знаву тко такый быв Корятович… Я, чесно кажучи, тото знав слабо…

  Отець Василій повüх ня в коридор и вказав ми портрет князя Корятовича, й пак довго ми розказовав за Мукачüвськый манастырь…

  Пак исьме уйшли на двüр, а там штось газдовав ищи єден манах, дись иппен такых годüв, гикой и сам отець Васлилій,

и каже тому:

- Отче Доримедонте, пойте ся познакомте из писатильом из вашого села, из Осою !

  Мене гикой бы вдарило – як тото из нашого села !?..

  А тот, сириднього зросту, худоватый манах до ня пудыйшов

та каже:

  - Слава Йсусу Христу, родаку! Знаву за тя, знаву !..

  Потому ся убявило, ош тото є наш осüйськый чоловік, 1910 года рождения, што в миру ся писав Димитрій Андрішко, а файта йих

 у селї мала назывку Кучма… Поправдї ми родак… Манашествує

онь уд 1935 года…

  Чесно кажучи, я за нього нигда ни чув. Ай туйкы, по ходу нашої бисїды, отець Василій Пронїн уповів ми щи за єдного славного манаха из Осою – отця Иллариона - Юру Сідларя, 1907 года рождения, манашествовав уд 1930 года, котрый за свою истинну віру православну из 1956-го до кüнця 1960-го годüв удстраждав

у совецькых тюремных лаграх…

  Знаву точно, ош архимандрит Доримедонт, родак мüй умер

15 мая 1979 года, и похороненный там такый пиля манастыря. Учиненый му файный памнятник.

  А отець Илларион – Юра Сідларь - после тюремных лагрüв нараз дуже тяжко захворів, привезли го домü в нашоє село,

де й умер, и похороненный в Осойи. Сигіняшного реабілїтовали

 1991 года.

  Тямлю, ош была ярь 1996-го года. Моя жона яла ся дуже пüлло чуствовати, та вдянь хотїла, обы ся над нив помолив отець Василій.

  Но, айбо я знав, ош овüн сам тоже вже слабый, та м ся ни осмільовав го кобылловати. Айбо брат мüй Юра якось до нього пудыйшов, та ся договорив, и отець Василій нас приняв…

  Товдыя відїв живого отця Василія Пронїна в послїдный раз…

  Типирькы я тоже доста часто бываву у Мукачüвському манастыри, захожу вдну, ставу пиля усыпалницї отця Василія,

и – ся молю…

  Купив им у манастыри, и стоять у ня на робочому столї чотыри книгы отця Василія Пронїна: “История православной церкви на Закарпатье” и три томы “Собрания трудов”.

  Онь типирькы до кüнця яв им осознавати, ош тко тото мене

 у манастыри принимав, тко ми удїляв тоты злоті минуты свого безцінного часу, тко ся за ня молив, утпущав ми гріхы и тко благословляв ня !..

  Кить ткось изо мнов зачинать говорити за историю нашого дорогого краю – Пüдкарпатської Руси – та я лем кажу:

- Читайте “Историю православной церкви на Закарпатье”

отця Василія Пронїна !.. Єдина книга, де историчеські факты ни поперекручованы – дані об’єктивно, по манашеськы правдиво. Тамкы лем біблїографічных позицій пüвдрага изрьüв, и ухоснована тота литература якмайповно !

  Як на роботї, так дома стоять спередо мнов обращикы архимандрита Василя Пронїна.

  Позираву на них – думаву за Бога, и – молюся !