СПÜВАНКА ЗА ШАРХАНЬТЬ
Упüвночи м уйшов из хыжі на двüр,
Там місяць лучами точив мüй топüр.
А звізды ся бавили в мойüв тайстринї,
И три босорканї играли в долинї.
Світила ся в потоцї золотом рінь.
Стояв пуд воротами білый мüй кüнь.
Горі, надо мнов, было синьоє небо,
Но, иппен такоє, ги зараз ми треба.
Была в босоркань ворожилна игра,
Й хоть я йих з долины нигде ни тїряв,
Та лишили бавку свою босорканї,
Кой відїли як у тайстрину м клав камінь.
Топüр взяв у рукы - типир им лигінь:
Я свиснув, и вд минї прибіг білый кüнь.
Но, де тота шарханьть, што в пüвнüч з села
Уже ни єдноє дüвча понесла?!..
И звізды, и мысяць ми світять - всьо видко,
Як я йду из шарханьтьов грüзнов на битку.
Взяли босорканї з жебüв жеболовкы,
З слызами на очох ми махавуть мовчкы.
Ни плачте, солодкі мої босорканї,
Я вбю тоту шарханьть - зо мнов є мüй камінь.
Я держу в руках величезный топüр,
И чуву - гуркоче вже шарханьть из гüр.
Типир буде битка ! Типир буде бüй !
Єдно: я, ци – шарханьть ся верне в Осüй…