Мы, Йване, дуже скоро постаріли
И побілїли, гикой дві зимы.
В бокы ся наші душі розлитїли:
Два разні "Я" місто єдного – "МЫ"!

Я є русин, а ты є – украйиниць,
Хоть за колыску нам єден Осüй.
Най рüднüв матери ты впстався рüдным сыном,
Та краю рüдному уже ни є ты свüй!..

Я впстав русином – Пüдкарпатя сыном,
Я рüдну музыку в словах ни задушив.
Огинь русинства в минї ни остыне:
Кой тїло вмре – засвітиться в души.

Душа словами мамиными повна
Выходить з тїла у музичный світ,
Де тихі басы й цїмболы шіковны
Пуд ногы нам всыпавуть ярньый цвіт.

Затям, Иване: камняна дорога,
Што кривуляє круто у Лазы,
Веде не лем до матери, й – до Бога! –
Иване, чуєш рüдных гüр призыв?!

Тота зимля, в котрüв сплять наші рüдні,
Тобі й менї є май сята, ги рай.
Які бысьме на ньüв ни были бідні,
Ни за што зимлю вту ни продавай!..

Кой Бüг дасть час для нашої державы,
Й чужак пясть на гыртанцї ослабить,
Там буде видко тко й чому лукавив:
Тко свüй народ продав, а тко – любив!..