Политїли, ги солома,
Молоді мої рокы.
Я вертаву ся до дома,
Де сьме были дїтвакы,

Де сьме были пиля мамы,
Пиля няньовой рукы,
Де сьме босыма ногами
Убыйшли всї пішакы.

Там, де сплять старі дерева,
Што м йих скіпцями щи знав,
Сїв над арсагом, и - реву,
Ги м николи ни ревав.

Сонце в небі вто, што й было -
Сила з нього ллє жива...
Иппен мамина могила
В тинитові ни нова.

Косичкы на ньüв шовкові
Тарüльцями догоры...
На сїлському тинитові
Вшыткы мої цїмборы.

Дале йду свойыв дорогов
Онь до няньовых ворот.
У селї народу много -
Лем вто всьо - новый народ.

Низнакомым ся кланяву,
А до серця ймився страх:
Бüлш знакомых дниська маву
В тинитові, ги в хыжах.

Грядку мамчину вже видко -
Де сьте, мамочко моя! -
Туй менї родноє вшытко,
Лем уже ни рüдный я

Людьом нынїшньої днины,
До котрых веде мüй рüд...
Я домü вертав ся сыном,
А вернув им - сивый дїд.

Кровльов сонця возüр вмыто -
Туй на мойüв старинї
И тепло менї, и сыто,
Й дуже сиротно менї.