Борбала Салаї
(1926— )
Моє деревце
Є у нашому саду
таке деревцятко,
що лиш свисне
вітрюган —
затремтить малятко.
Хоч таке воно
слабе,
хоч таке — крихітка! —
кожна гілочка його
має білу квітку.
Всі дерева
у саду
люблять це малятко.
Я також його люблю,
любить мама
й татко.
Я весну просив:
— Зажди! —
Пошкодуй крихітку —
ти відходиш,
й пелюстки
ронить кожна квітка...
Тут сказало
деревце:
— Я й без них щасливе —
там, де квітнули
квітки,
дозрівають сливи —
скоро я усіх маляток
зможу щедро частувати!
працьовитий чорногуз
В чорногуза
біла блуза,
чоботята чисті —
і охота ж
у болото
чорногузу лізти?
А цибатий
став казати:
— Закінчу роботу,
і в ставочку
з чобіточків
обмию болото!
грались друзі
Грались друзі
в час ранковий
і вели таку
розмову:
— Скоро буду я
великим,
й, знаєш, ким я стану,
Мікі? —
По усьому білім
світі
буду поїзд
я водити!
Каже Мікі:
— Це чудесно!
машиністом буть —
почесно!
Тільки ж поїзд
не помчиться
по степах
без залізниці.
Щоб пройшов ти
світ далекий,
прокладу повсюдно
рейки —
по долинах,
по пустелях...
В горах вирию
тунелі.
Зараз, друже мій,
гадаю,
я ким буду —
ти вже знаєш!
Олівець-малювець
Раз подвір’ям
тишком-нишком
довговуса
бігла мишка.
Крізь малесеньку
шпарину
прошмигнула
в комірчину.
Зупинилась —
дивить ласо:
скрізь тут банки
з медом, з м’ясом.
Лапками
в одну вчепилась —
склянка впала
і розбилась.
Й хоч тече
із рота слинка,
та ж не їсти
з медом склинки!...
Кусанула
банку з бляхи —
поламала зуб,
невдаха!
Плаче бідне
мишенятко —
можна вмерти
в цих достатках!
Раптом — зирк! —
на підвіконні
олівець лежить
червоний.
І зраділа
бідна мишка:
— Погризу його
хоч трішки.
А олівчик:
— Зась, зубате!
ти зажди
мене кусати.
Я по стінці
потанцюю
й щось для тебе
намалюю.
Ось олівчик
колобродить —
дивні лінії
виводить.
А із ліній тих
потрішки
виросла ...
велика кішка.
Мишка — глип! —
і в ту ж хвилину
втікла геть
із комірчини!
Зоряна мандрівка
Я мрію,
я марю
і днями, й ночами —
пройтися по небу
хоч раз
між зірками.
І якось
надвечір,
неждано й щасливо,
настала
ця радість,
прийшло оце диво! —
Де хмари
тріпочуть,
де зорі співають,
я Шляхом
Чумацьким
босоніж ступаю.
Праворуч
од шляху —
із зірок хмаринки,
ліворуч —
красиві
із зірок будинки.
На зорянім
лузі
пасуть зорі-вівці,
а Місяць
між ними —
вівчар яснолиций.
Я в схованки б
навіть
пограв із вітрами,
та раптом...
прокинувсь:
настав уже ранок.