Борбала Салаї

(1926— )

 

Моє деревце

 

Є у нашому саду

таке деревцятко,

що лиш свисне

вітрюган —

затремтить малятко.

 

Хоч таке воно

слабе,

хоч таке — крихітка! —

кожна гілочка його

має білу квітку.

 

Всі дерева

у саду

люблять це малятко.

Я також його люблю,

любить мама

й татко.

 

Я весну просив:

— Зажди! —

Пошкодуй крихітку —

ти відходиш,

й пелюстки

ронить кожна квітка...

  

Тут сказало

деревце:

— Я й без них щасливе —

там, де квітнули

квітки,

дозрівають сливи —

 

скоро я усіх маляток

зможу щедро частувати!

 

 

працьовитий чорногуз

 

В чорногуза

біла блуза,

чоботята чисті —

і охота ж

у болото

чорногузу лізти?

 

А цибатий

став казати:

— Закінчу роботу,

і в ставочку

з чобіточків

обмию болото!

 

 

грались друзі

 

Грались друзі

                    в час ранковий

і вели таку

                    розмову:

— Скоро буду я

                    великим,

й, знаєш, ким я стану,

                    Мікі? —

По усьому білім

                    світі

буду поїзд

                    я водити!

Каже Мікі:

                    — Це чудесно!

машиністом буть —

                    почесно!

Тільки ж поїзд

                    не помчиться

по степах

                    без залізниці.

Щоб пройшов ти

                    світ далекий,

прокладу повсюдно

                    рейки —

по долинах,

                    по пустелях...

В горах вирию

                    тунелі.

Зараз, друже мій,

                    гадаю,

я ким буду —

                    ти вже знаєш!

 

  

Олівець-малювець

 

Раз подвір’ям

тишком-нишком

довговуса

бігла мишка.

Крізь малесеньку

шпарину

прошмигнула

в комірчину.

Зупинилась —

дивить ласо:

скрізь тут банки

з медом, з м’ясом.

Лапками

в одну вчепилась —

склянка впала

і розбилась.

Й хоч тече

із рота слинка,

та ж не їсти

з медом склинки!...

Кусанула

банку з бляхи —

поламала зуб,

невдаха!

Плаче бідне

мишенятко —

можна вмерти

в цих достатках!

Раптом — зирк! —

на підвіконні

олівець лежить

червоний.

 

І зраділа

бідна мишка:

— Погризу його

хоч трішки.

 

А олівчик:

— Зась, зубате!

ти зажди

мене кусати.

Я по стінці

потанцюю

й щось для тебе

намалюю.

Ось олівчик

колобродить —

дивні лінії

виводить.

А із ліній тих

потрішки

виросла ...

велика кішка.

Мишка — глип! —

і в ту ж хвилину

втікла геть

із комірчини!

 

 

Зоряна мандрівка

 

Я мрію,

я марю

і днями, й ночами —

пройтися по небу

хоч раз

між зірками.

І якось

надвечір,

неждано й щасливо,

настала

ця радість,

прийшло оце диво! —

Де хмари

тріпочуть,

де зорі співають,

я Шляхом

Чумацьким

босоніж ступаю.

Праворуч

од шляху —

із зірок хмаринки,

ліворуч —

красиві

із зірок будинки.

На зорянім

лузі

пасуть зорі-вівці,

а Місяць

між ними —

вівчар яснолиций.

Я в схованки б

навіть

пограв із вітрами,

та раптом...

прокинувсь:

настав уже ранок.

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія