ФРАНЦУЗЬКІ ВІРШІ ПУШКІНА

 

Українською мовою Пушкіна перекладали  багато. Безперечно, вершиною перекладацького мистецтва на Україні є «Євгеній Онегін», інтерпретований Максимом Рильським.

І хоча майже все із поетичної спадщини великого російського поета мовою українською відтворено, його вірші, написані по-французькому, в нас ще не перекладалися.

Французьки вірші Пушкін написав у роки навчання в Ліцеї, тобто вони належать до раннього періоду творчості поета. Наприклад, вірш «Мій портрет» написано на тему «Мій зовнішній і духовний портрет», задану ліцейськими педагогами з французької.

Французькою мовою Пушкін володів досконало. Так, у відповідь на дотепні пушкінські «Куплети» молода француженка Марі Сміт, яка після смерті свого чоловіка жила в сім’ї директора Ліцею Енгельгардьта та якою юний Пушкін був захоплений, писала, що ці «вірші написані так вишукано…». Така оцінка освіченої француженки, сучасниці поета, свідчить про те, наскільки віртуозно послуговувався всіма засобами французької мови молодий поет Олександр Пушкін.

«Станси» адресовані  рідній сестрі ліцейського товариша декабриста Івана Івановича Пущина, яку називали на французький манір – Eudoxie.

А от вірш «Згадав я давній вислів Лафонтена» є вільною переробкою його ж таки поезії «Твой и мой».

Так само «В найвищу мить солодкого розкрилля» є переспівом, не дуже точним, власного ж вірша «Лишь розы увядают».

По-пушкніскому дошкульна епіграма «Мадмуазель! Пильніше гляньте до люстерка», адресована фрейліні імператриці Єлизавети Олексіївни княжні Варварі Михайлівні Волконській, вже має політичне забарвлення.

Французькі вірші Олександра Сергійовича Пушкіна перекладено на українську мову вперше.

 

МІЙ ПОРТРЕТ

 

Вас зацікавив мій портрет?

Тож лиш для вас – з натури –

Я випишу його в момент,

Хоча й в мініатюрі.

Я – верховода у гуляк

Ще із шкільної лави.

Та глузду не втрачав, однак,

Скажу вам нелукаво.

Непереможний балакун –

З професором Сорбонни,

Який не був би він крикун,

Піду на перегони.

Хай ростом я не дуже взяв.

Кремезний же на славу!

Ще й дід мене обдарував

Волоссям кучерявим .

Світські веселощі люблю.

Самотність мені – мука,

Гризоти, сварки не терплю,

А трохи і… науки.

Балам, виставам всіддавав

Весь пал душі своєї.

І що б я дещо тут назвав…

Якби це не в ліцеї.

Всяк, хто прикмети ці завчив,

Мене б ні з ким не сплутав –

Яким творець уже створив,

Таким і хочу бути,

Диявол сущий – витівник

Найперший у окрузі,

Пустун, кумедник, жартівник –

Такий він. Пушкін, друзі!

 

КУПЛЕТИ

Як віршами недолугими

Вас натхненно автор мучає,

Чи як стрінешся з папугами

Й чуєш фрази їх заучені,

Набридає їм злословити –

Кожен звук втрачає значення –

Тільки й хочеться, що мовити:

– До приємного побачення.

 

Наодинці ж із коханою,

Чи з дружками найвірнішими

Просиш хвилі невблаганнії

Будь якомога повільнішими.

Серед гульбища веселого,

Щоб продовжить це приячення,

Кажеш друзям, кажеш келихам:

– До приємного побачення.

 

Та в життьовій швидкоплинності

Проминають, не верт аються

Дні щасливої невинності,

Дні, що в любощах купаються.

І збагнеш в прощанні з веснами,

Що любов навіки втрачено, –

Їй уже не мовиш весело:

– До приємного побачення.

Хоч, було, в житті прекрасному,

Повнім суму й загадковості,

Нас від смерті передчасної

Рятували… випадковості.

Ми ж до часу оминалися –

Йшла кістлява по призначенню

Й нам лукаво усміхалася:

– До приємного побачення.

 

Й по другому стрівшись разові,

Слово втішить нас римоване.

Нині ж я верхи Парнасові

Покидаю розчаровано.

Бо натхнення лиш наснилося,

Справжня ж пісня – передбачена!

І кажу своєму стилосу:

– До приємного побачення.

 

СТАНСИ

Ви квітку бачили тендітну,

Що навесні, в світанну мить,

Хоча не встигла ще розквітнуть,

Вже вся коханням струменить?!

Така ж і навіть красивіша

Докія, юна й чарівна,

Краса її і серце тішить,

Й п’янить ще більше, ніж весна.

Та, леле! – вітер із хугою,

Злі діти сивої зими,

Осиплють скроні білиною –

І стане світ увесь німим.

І де весна, і де ті квіти?

Хоч докоряй, не докоряй –

Любов зів’яла нерозквітла,

Минула радісна пора.

З коханням будь, Докіє, в згоді,

Любов’ю повни кожен час!

Повір – у старості холодній

Жар любощів не пройме нас!

 

* * *

Згадав я давній вислів Лафонтена:

«Твоє й моє між нас вимірює межу».

Одначе я отак ніколи не скажу,

Бо добре знаю, дорога Клімено,

Що не змирюся з долею тією,

Щоб я не був твоїм, а ти – моєю!

 

* * *

Я бій оспівую, де став героєм Толлі,

Де Матюрен і Поль знайшли щасливі долі.

Бо ж переможцеві за цю різню криваву

Рука Нітуш дісталася ласкава.

 

* * *

Мав я коханочку – нівроку!

Красуню – важко й уявіть!

Та не кружив їй голови,

Бо ж я не цілив так високо.

 

К-ЖНІ В.М. ВОЛКОНСЬКИЙ

 

Мадмуазель! Пильніше гляньте до люстерка –

Прийняти можна вас за сутенерку

Або за мавпу плоскочолу.

Але за грацію – ніколи!

 

* * *

Скажи, чому «Викрадача»

Зустріто свистом глядача?

– Бо знає всяк з гальорки до партеру –

– «Викрадача» украдено в Мольєра.

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія