Аттіла Йожеф
(1905—1937)
Коли душа і логіка...
Коли душа і логіка
по кам’яному дну
женуть діла, мов плин струмка,
в небесну вишину,
а пульс і хвиля у душі
торують шлях пізнань,
чужу поезію лиши,
і сам поетом стань!
В моїм саду не на показ
тютюн — і той! — без меж.
А лірика є логіка,
та не наука все ж.
Дощить
Дощ пилюгу
змиває гуркітно з життів побляклих —
з площ дивний гул
вривається в серця давно закляклі!
Одежі скинь
і теж полинь
до лісу, чиста, мов краплина з висі —
в ночі, в дощі
мовчи, мовчи! —
у тебе в серці блискавки злилися!
Біль — крий, з гроз — пий! —
вітри, громи
твій сміх розпатлують, немов волосся...
о! скільки марень у дощі злилося!
До наших серць подібні — зблідлі! хворі! —
ридають на гіллі листки прозорі.
В журбі, чи в радості...
В журбі, чи в радості палаю,
скоряюся, благословляю,
і бережу тебе ревниво
пшеничним полем, небом сивим.
Вмирає музика, між нами
встає стіна, тверда, мов камінь,
ще й по стіні моя тінь ходить,
а я вгортаюся в твій подих.
Нехай! кохаєш — не кохаєш,
і к серцю серце не пускаєш,
в мій ніжний погляд оповита,
ти — бог, моя любов — молитва.
Так ліс над ранок оживає,
до сонця руки простягає,
зриває промінь полум’яний
і сповиває в серці рани.
Колискова
Небо заплющило віченька сині,
вікна заплющив наш дім і погас,
вкрився туманами луг у долині —
люлі, мій Балаже, спатоньки час.
Снові скоряється бджілонька рання,
джміль під голівоньку вклав контрабас,
спить в котрабасі джмелеве дзижчання —
люлі, мій Балаже, спатоньки час.
Вулиці вмовкли. Поснули трамваї,
в сні, мов у ваті, знаходячи лаз,
мляво трамвайний дзвінок залунає —
люлі, мій балаже, спатоньки час.
Твій піджачок я на стільчик поклала,
латка, на лівому лікті якраз,
вже б відірвалась, якби не заспала —
люлі, мій Балаже, спатоньки час.
М’ячик заснув, задрімали в обгортках
сонні цукерки — на завтра припас,
білка в дуплі, у городі спить морква —
люлі, мій Балаже, спатоньки час.
Спатимеш гарно, то й виростеш дужим —
від ворогів захищатимеш нас!
Вічка заплющ, мов пелюсточки ружа —
люлі, мій Балаже, спатоньки час.
Будеш пожежником, будеш солдатом,
взнаєш і казку, й життя без прикрас...
Стала й матуся твоя засинати —
люлі, мій Балаже, спатоньки час.
Пісня пролетаря
Де безмір вод глибинно дише
материки пливуть у тиші
парапамм парамм папамм
материки пливуть у тиші
капуста ось наш хліб щоденний
життя і смерть у нас злиденні
парапамм парамм папамм
життя і смерть у нас злиденні
навіщо плакати не треба
не випросиш сорочки в неба
парапамм парамм папамм
не випросиш сорочки в неба
жалобу геть бідняче чуєш
в ряди ідея нас гуртує
парапамм парамм папамм
в ряди Ідея нас гуртує
переклад з французької