Педагогічний інститут імені Дьордя Бешшеньеї

Кафедра української і русинської філології

Іскри Чардашу

Мадярська поезія

Переклав Іван Петровцій

A csArdAs szikrAi

Magyar versek

Fordította Petrуczi Ivan

Ніредьгаза, 1998

Nyíregyháza, 1998

Упорядник, редактор та автор передмови

Іштван Удварі

Художнє оформлення обкладинки

Лайош Імре Надь

© Udvari Istvan

ISBN 963 7170 89 8

Виготовлено: СПТОВ "ПоліПрінт"

м. Ужгород, вул. Гагаріна, 101.

Зам. 065.

Дорогий читачу! Перед тобою — плід любові. Любові українського поета і перекладача Івана Петровція до мадярської культури і поезії. Ця пристрасть поета і перекладача глибока, щира, довговічна¹.

Хоча першою любов’ю цього відмінного перекладача була поезія французька. Та це й не дивно, адже знаємо, що упродовж 1968—1973 років Іван Петровцій студіював французьку філологію в Ужгородському державному університеті, де раз і назавжди закохався в безсмертну поезію великого Бодлера². З часом подарував українському читачеві солідний том творів Бодлера у власних перекладах³.

Упродовж 1976—1996 років — двадцять літ! — поет і перекладач Іван Петровцій жив у Берегові, де за допомогою вірних мадярських друзів освоїв мадярську мову й поглиблено вивчав мадярську літературу. З дитинства знаний і любимий в російських перекладах Шандор Петефі несподівано для самого Петровція, новою, істинно могутньою музикою зазвучав по-мадярськи. І захотілося відтворити широкі рядки “Тиси”, та й усього карпатського циклу Петефі по-українськи. З цього все й почалося...

Після геніального Петефі перекладач Петровцій діткнувся серцем до глибинних віршів поетів, що групувалися довкіл журналу “Нюгат” — до Мігая бабіча, Арпада Товта, Леврінца Сабо його привів Бодлер. Адже загальновідомо, що саме ці три могутні поети й подарували мадярському читачеві неперевершені переклади поезій основної книги Бодлера “Квіти зла”. А Петровцію захотілося подарувати українському читачеві оригінальну поезію мадярських перекладачів геніального Бодлера.

Авторові цих рядків перекладач Петровцій зізнавався, що, будучи глибоко враженим незвичайністю поезії Дежьо Костолані “Ілона”, цілих п’ять років ішов, готувався до перекладу цього шедевра світової поезії. А — здійснився переклад... за одну ніч. Зате — це істинний поетичний твір українською мовою!

Далі була захопленість поезією Дюли Ійєша. З великим мадярським поетом зустрітися перекладачеві не вдалося. Але багато в чому йому допомогла своїми спогадами як про Ійєша, так і про Аттілу Йожефа, незабутня Флора, яку Петровцій навідав у домі Ійєшів у Будапешті.

Після був “Борський зошит” Міклоша Радноті.⁴ Цей шедевр мадярської поезії — усього десять невеликих віршів! — забрали в перекладача більше року роботи. А 1984 року з’являється надзвичайно красиво оформлений том, який містить сто мадярських народних пісень у перекладах Івана Петровція. Поруч з текстами подано й ноти пісень. Книга вийшла в Києві.⁵

Гаряче сприйняв український читач істинно модерні поезії Міклоша Вереша, перекладені І. Петровцієм і друковані в різних виданнях України. Але це вже наставали нові часи в житті України. Нові, а все ж нелегкі для перекладача — об’ємний том поезій Міклоша Вереша, інтерпретований Петровцієм по-українськи, так досі і не знайшов свого спонсора і видавця.

Багато зробив Іван Петровцій для популяризації на Україні закарпатських мадяр. Великою подією в поетичному житті сусідньої країни була поява в 1983 році модерних і задерикувато сміливих як за формою, так і за змістом поезій ужгородця Кароя Д. Балли, об’єднаних у книзі “Речитативи”, перекладених І. Петровцієм.⁶

Постійним є й зацікавлення Івана Петровція давніми мадярськими поетами, такими як Ката Сідонія Петровцій (до речі, похована в селі Чинадієві теперішньої Закарпатської області), Мігай Чоконаї Вітез, вірші якого Петровцій зараз перекладає рідною русинською мовою. Тут же зауважимо, що І. Петровцій активно включився в процес русинського відрождення на Закарпатті. Про це засвідчує і його книга — поетичний словник русинського мовою! — “Діалектарій, або ж Мила книжочка русинської бисіды у віршах”,⁷ в якій Петровцій дає нове життя напівзабутим русинським словам. Ця книга засвідчує й давню спільність русинів та мадяр. Не можу обійти мовчанкою й книгу оригінальних поезій Івана Петровція, написаних по-русинськи, “Наші співанкы”⁸, яка мала широкий світовий розголос.⁹ У вересні 1997 року поет, перекладач розпочав редагувати та видавати газету "Русинська бесіда".

Не мав я тут наміру аналізувати перекладацьку роботу Івана Петровція. Полишаю цю благодарну справу читачам, критикам, літературознавцям.

Щиро завдячуючи талановитому й пристрасному перекладачеві мадярської поезії Іванові Петровцію за його жертовну працю, бажаю, аби всі його творчі плани здійснювалися, щоб і надалі вірно служив високому мистецтву художнього перекладу.

Гаряче рекомендую цю книгу як вітчизняним україністам, слухачам різних навчальних закладів, так і всім читачам — шанувальникам мадярської поезії.

Іштван УДВАРІ,

професор,

доктор Мадярської

академії наук

Ніредьгаза,

24 листопада 1997 року