Єва Петровцій

(1951— )

 

До прабабусі

Ката Сідонії Петровцій

 

Я кружеляла

на твердих вітрах,

неслася

у нестримних повенях;

 

тому твоїм

нащадком стала

іншо — лиця,

іншо — кровна;

 

в бутті твоїм

ти незбагненна, тьмава

жінка.

 

Не як

вивіску забігайлівки

ношу твоє ім’я —

моя до тебе шана

 

у вірші виражена щонайкраще,

в ледь стерпній

методиці

болю.

 

 

Кароймайорські музики

Іштванові Кормошу

 

1.

В оркестрі тім, де ти — дудар,

я можу грати на сопілці,

або — на барабані.

І — тільки.

 

Діткнись руками висоти тополі,

мені туди ще не сягти,

а як присядеш на осонні,

я капелюх — із лопуха листи —

 

зніму, вклонюся, тонкостанна:

здрастуйте, мій пане!

 

2.

По якому праву я дісталась

до твого поля, розповім все чинно —

у Кароймайорі бухгалтером

був дід мій. Чинно

 

туди, бідаха, тьопав,

ні разу віз його не ждав,

і рахував цілими днями,

далеко вже за шістдесят нарахував

 

грошву і пролітаючі роки

ми вдома, шестеро, з’їдали,

його судьба: землі шмат, порося,

нервові припади, що серце добивали;

 

суботня його усмішка —

блаженства блискотінь,

мій дід, Петро,

кремезний велетень-легінь,

вся шия — жилава,

він, мов апостол, босоніж

до мене підбігав, і звідав:

— Євіко, повіш,

 

це ж звідкіля прийшов я, знаєш?

— Із Кароймайора, дідусю, чи ж не так? —

і простувала в світ-навиворіт,

така собі дівчаточко-дітвак,

 

ще й мого батька, з роду-віку сироту

повсюдний і щоденний негаразд

виносив на нові місця:

Соб, Ностра, Вац,

 

з-за гратів хмар зірки дивилися на нас.

 

А те, що все ж земним смиренням

смирився пекла раннього жахвій,

твоя заслуга, Кароймайоре,

що був крилатим вівтарем надій,

 

так дієслово, втілене у плоть,

до мене райдугу-обіцянку хилило,

там раз на тиждень я могла чекати

когось, хто б усміхнувся мило.

 

Дитинства замок легко руйнівний

хочу я дієсловом укріпити,

аби до нього, неушкодженого, ще

бодай би раз на тиждень приходити,

 

там був би рай — там побіля воріт

стояв сам святий Петро з ключами,

і, стрівши нас, привітливо б сказав:

— Якраз полуденок — пополуднуйте з нами!

 

Десь дзенькнув дзвін, і вже якщо

прийшов ти, милий розбишако,

замість престольної молитви

у карти перекиньмося недільним ранком.

Біблією янгола — не чорта! —

була б тобі моя усмішка кожна.

І лагідно б кивнув з хреста Христос:

— Вам — можна!

 

 

Якщо...

 

Біля батьківського стола

ти бідний родич

і брехали

що ти пасинок

двох твоїх нащадків —

тому, тому, що

ти всіх покорити жадав,

вимагаючи: любіть мене.

 

Опісля: “Помолився, і це — ні...

Однак... може... завтра”.

І: перо в руки

— нехай говорить про будь-що мій вірш —

це благання, ця сліпість,

волаюче ніколи-небувалого,

мов помсти прагнення

до всіх, хто читає мене:

 

прийміть мене!

 

 

На мотив Єсеніна

 

Молодість

вся друзям роздарована,

власне щастя

ще не добудоване —

 

відбудовується день у день.

 

Слово

підозріле без пісень

(злякано:

це хто при владі нині в нас?)

ще й спитати

хочеться якраз:

як нагороду

молодість здобуто,

чи — як пута?

 

 

Барвінкове літо

 

Небо схилилось

занадто і — дзвінко,

мабуть тому

хтось приклав

два барвінки.

 

Як падати будеш,

вони — опертя,

цвітіння стрімкого

дзвінке майбуття.

 

Я можу досхочу

вже з того радіти,

що зву-називаю

барвінковим літо!

Попозирайте мüй

старый сайт:
http://gafya.narod.ru/

Дзеркало сайта

http://petrovtsiy.ltd.ua/

Tegs:

русинськи русинські співанки писни пісні фигли колядки, іван петровцій, вірші петровція, іван петровцій біографія, русины народ, закарпатские русины, русины на украине, становище русинів у галичині, галицкие русины, карпатские русины, русины фото, русинське радіо, русины, русини, русинська мова, русинский язык, русинська нація, русинська музика, русинська родина, русинськi співанкы, русинськi стихы, русинська правда, русинская литература, русинська література, русинская поэзия, русинська поезія