Порт

 

Кран портовий мов птаха що ширяє

а кораблі вовтузяться під ним

ці вицвілі на сонці великани

лише замурзані хлоп’ята

ці сподівання ці світання

довершують свої діла на вітер не зважаючи

а перед кораблем найгарячішим

з’юрмились матері

обличчя й ті змужніли

у їх обмундированих синів

осколок перший металевий

команда вся у касках металевих

тут будь-яке нещастя неможливе хлопці

звідкіль цей збудний смак суниці сонце

дивиться і зараз світиться лише для них

тут будь-яке нещастя неможливе

лиш металевий дим жалоби розклався в мене

 в роті

хай серце стукає покіль є у що стукать

 

 

Полювання

 

Коли за оленем зринала тишина

його за роги тільки ліс ловив

потріскувало під копитами гілля

намарно й волосок не падав з голови

рушниця не така вона й страшна

ось блиснув і упав йому до ніг

— уявний поки що уявний —

весь фіолетовий блискучий сніг

 

Та не сховатись оленю в дупло

рушниця чорна чорний чоловік

вже серце кровоносне джерело

чом не сховався оленю не втік

на землю впало небо голубе

і зараз вже цей олень швидко так

поплив чи полетів мов пасажирський

блискучий фіолетовий літак

 

 

Селянський будинок

 

на стінах його дивне світло живе

стоїть поруч нього прадавній колодязь

це ж він дав будинкові світлий цей одяг

а світло з глибин щонайглибших пливе

 

вода у колодязі б’є з джерела

і має вона ніжний місячний присмак

будинок цей в чорне обрамлює присмерк

а поруч будинку гора пролягла

 

гора що хребтом відійшла в далечінь

гора що народжує дивну жарінь

гора на якій пахне радісно сіно

 

з-за тої гори на оранжевий дах

розпечене Сонце злітає мов птах

й п’є світло колодязя чисте живильне

 

 

Рік народження: 1944

 

Люблю тебе о часе мій

бо ти одного разу мене з війни в життя впустив

 

Люблю я вас о мамо о сестричко

й тебе мій батьку я люблю

хоча у тій війні ми втратити нічого не могли

хіба одне одного

 

О демократіє любив я і тебе

за те що вигодувала мене

кашею фасолею і самоусвідомленням

 

Люблю тебе моя столице

твої узгір’я небомбардовані новозбудовані мости

 

Люблю тебе Європо

поміж кордонів Клемансо і дотепер блукаючи

 

Люблю тебе моя Вітчизно

за те що ти живеш за те що ти мені даєш життя

 

 

Мій тато

 

Ще б хоч раз тебе діждатися додому

І почути як з поміж газет, ключів,

Що в твоїм живуть портфелеві старому,

Птах мого б дитинства туркотів.

 

Взявся б я за твою руку мозолясту

І ми вдвох би знову рушили в поля!

А в полях вода прозора, свіжа, чиста

Нам з криниць би посміхалась ще здалля.

 

Чи удома всядемось на лавку —

Сам її ти змайстрував ще восени.

Заглядала б на нас хата крізь фіранки

І бузок промінив запах свій ясний.

 

І спокійно б я заснув у надвечір’я.

І прокинувся б лише в ранковий час —

Знов ти поруч! — Уявив я і повірив,

Як, щасливий, знов сидиш ти поміж нас.

 

Й не із пам’яті, а з серця в ту ж хвилину

Кожен рух твій, кожен усміх молодий

Намалюю я на карті Батьківщини,

Щоб лишився ти між нами назавжди!