Заклик

 

О, мадяре, за вітчизну

Непохитно стій:

Тут була твоя колиска,

Буде тут гріб твій.

 

Лиш оця земля на тебе,

Наче мати, зрить;

Хоч у щасті, хоч у горі

Тут живи, тут вмри.

 

Скільки раз тут роду твому

Кров прийшлось пролить:

Імена полеглих сяють

Із тисячоліть.

 

Тут боролись за вітчизну

Арпада війська,

Тут порвала рабські пута

Гуняді рука.

 

О, свободо! тут здіймався

Твій кривавий стяг,

Тут сини вітчизни кращі

Полегли в боях.

 

Поміж чвар страшних, незгоди,

Що лиш серце рве,

Порідів, та не зломився —

Мій народ живе!

 

Кажемо народам світу,

Що зійшлись довкруг:

“На життя дає нам право

Многоліття мук!”.

 

Бо ж не мож, щоб марно стільки

Крові пролилось,

Щоб у грудях стільки вірних

Серць розірвалось.

 

Бо ж не можна, аби сила,

Воля, ум святі,

Злих проклять не подолавши,

Зникли в забутті.

 

Світлий час настати мусить,

День той вже гряде,

За який молились ревно

Тисячі людей.

 

А як ні — хай вмре красиво

У тяжкій борні,

І скривавлена країна

Зникне у труні.

 

Над могилою зійдуться

Люди всіх країн,

І слізьми оплачуть щиро

Наш, мадярів, скін.

 

Вірний будь вітчизні в щасті,

І в годину скрут —

Тут живеш ти, тут помреш ти,

В землю підеш тут.

 

Тільки тут твоя вітчизна.

Хоч пройди весь світ.

Тут живи, мадяре, вічно

Ти і весь твій рід!

1836 р.