Люто  виє  вітер  з  Матри

 

Люто виє вітер з Матри,

Хоче одяг мій порвати —

Збив крисаню довгим списом

І закинув серед Тиси.

 

Ще й на шлях мій, мов покара,

Вигулькла сільська отара.

Зі скількох тут комітатів

Коні, вівці і телята?

 

Ой, мій коню, бідний коню,

В пилюзі ти, як в попоні.

Пилюга й мене укрила,

Тільки мислі всі — про милу!

 

В Тисі плаває крисаня,

У заставі доломан мій.

Тільки з серця ненастанно

Рветься полум’я кохання.

 

 

Я селянським родом не стиджуся

 

Я селянським родом не стиджуся,

Я — вівчар, і тим уже горджуся.

Не віддам колибу за палати,

За життя подагрою багате.

 

Вверх загнув я на крисані криси,

Жду, аби із хмари дощ пролився.

Жду грози, немов своєї долі.

Мовлю слово — небо грім розколе.

 

Як гроза над краєм пролітає,

На крисані криси розправляю,

І від них відскакують градини,

Лиш сміюся з чорної години.

 

 

Весело живе вівчар

 

Весело живе вівчар —

Сопілкар, байкар, казкар.

Ось він встав, заговорив,

Ось він люльку закурив.

 

Сонце сходить у зеніт —

Вівчарю несуть обід.

На лужку поміж квіток

Бежке стелить рушничок.

 

Ось вівчар присів на дерн,

Ось він теплий хліб бере:

Їсть і п’є — щоб був здоров! —

Не псує з марноти кров.

 

 

Ще як хлопцем я вівчарив

 

Ще як хлопцем я вівчарив,

То заснув коло кошари.

А прокинувся над ранок —

Ні овечки, ні барана.

 

Стійла кращого не знайдеш,

Як у нас у Хортобаді.

По зарубках на цямрині

Порахую худобину.

 

 

По лісах та по долинах

 

По лісах та по долинах

Не одну блукав я днину.

Наче звір, у дощ, без даху

Часто плакав, як та птаха.

 

Гей, ліси мої й долини,

Попрощаємося нині —

Ви про мене мало дбали,

Серце ж в рабство відібрали.

 

Говорила мені мама.

Лиш я нехтував словами.

Нині б слухав, тільки ж пізно...

Та ще й буря суне грізно.

 

 

Я покинув край коханий

 

Я покинув край коханий

І пішов у світ незнаний.

З півдороги озирнувся,

А з очей так сльози й ллються.

 

Смуток зранку, смуток зночі,

Вже нещастя й спать не хоче.

Гляну — в небі рідні зорі,

І ще більше серце хворе.

 

Заспокой блукальця, боже,

Далі я блукать не можу.

Чужина не рідна мати,

Тут лиш плакати-ридати.

 

 

Пташка відлітає

 

Пташка відлітає,

Край наш покидає.

Вмилася сльозою:

— Ждіть мене з весною.

 

Ждіть покіль пшениця

Не заколоситься.

Доти не прилину —

То й не ждіть пташину.

 

Мила батьківщино,

Де знайду кончину? —

В лісі, на рівнині,

Чи в чужій країні?

 

Хто в краю немилім

Вириє могилу?

Хто мене оплаче? —

Ворон лиш закряче...

 

 

Йду я світ за очі

 

Йду я світ за очі,

І в гірку годину

Куряву дороги,

Наче плащ, накину.

 

Плащ цей помережу

Сумом та журбою,

А позастібаю

Теплою сльозою.

 

Поздувай ти, вітре,

Куряву з дороги.

Куряву з дороги,

А з душі — тривоги.

 

 

На будайську та й на гору я зійду

 

На будайську та й на гору я зійду,

Звідти поглядом долину обведу.

Вдалині внизу побачу рідну хату у садку,

І матусю поміж руж у квітнику.

 

 

Для батьків дорогих

 

Для батьків дорогих що я не зробив би:

Всі краплини в морях до дна полічив би.

Всі перлини з морів можу я зібрати —

Батькові, матері їх подарувати.

 

 

Гей, корчмарко

 

Гей, корчмарко, я в дорозі вже давно.

Зви до столу із наїдками й вином.

Відішли служанку пильну до воріт,

Хай, як стражі йтимуть, зразу сповістить.

 

Враз служанка — зблідле личко і чоло:

До воріт аж дев’ять стражів підійшло.

Не замешкав бетяр — скочив на коня,

Лиш туман його у пусті обійняв.

 

 

Стрічка прапорна

 

Стрічка прапорна на шапці має,

На губах цілунок любки сяє.

Я — солдат мадярського народу,

Я чужого не порушу броду.

 

Вчора, вчора, парубок цивільний,

В армію прийшов я добровільно.

Матінко, Мадярщино красива,

Хай я вмру, лиш ти живи щасливо.

 

Я не рушу з тими до походу,

Хто жадає грабувать народи.

А за волю у бою гарячім

Я віддам життя своє юначе.

 

 

Із-над Тиси за Дунай

 

Із-над Тиси за Дунай,

Конюхарю, своє стадо поганяй.

Кінь втомиться, ніч настане, голівоньку

Без покрівця укривай.

 

Із-над Тиси за Дунай,

Вівчарику своє стадо поганяй.

Звари поприкаш густющий, їж неспішно,

Й товариша пригощай.

 

Із-над Тиси за Дунай

Ти у мріях щохвилини відлітай,

Де з хатини дівчинонька виглядає,

Чи не йде її шугай!

 

 

Гей, рибалки

 

— Гей, рибалки, розкажіть,

Де закинете ви сіть?

— Під турецький Каніжай,

Друже, сіті закидай.

 

— Гей, рибалки, розкажіть,

Що впіймали ви у сіть?

— Білу рибу без луски,

Золотисті плавники.

 

— Гей, рибалки, розкажіть,

Що та біла риба їсть?

— Риба слухає пісні,

Голосисті, голосні.

 

 

В Геренчері ружі

 

В Геренчері ружі,

Ще й дівчата гожі,

Кучере мій, жди хвилину —

Виберу єдину.

 

Вибрав ружу милу,

Щоб не помарніла.

З геренчерських руж червених

Краща є у мене.

 

 

У горгошській корчмі

 

У горгошській корчмі колотнеча,

Ходить туди цимбаліст із цимбалами

                цимбалувать кожен вечір.

Жде корчмар вдень і вночі

Для донечки сватачів,

Хоч яких би.

 

 

Гоп, тута чисто

 

Гоп, тута чисто, там же калюжка,

Більше не стану дружчити дружкам.

Скоро в фаті я буду сидіти,

Подружки заздро будуть глядіти.

 

Сватало десять, сватало тридцять —

Вибрать котрого й не помилиться?

Гляну ласкаво, гляну і строго —

Голово бідна, вибрать котрого?

 

 

Досить волочитись

 

Досить волочитись,

Час би й одружитись.

Одного ж боюся —

Щоб не помилитись.

Йой, йой, йой, йой, йой, йой,

Щоб не помилитись.

 

Вибрав би панянку,

Та не знає ткати,

Соромно за гроші

Гаті купувати.

Йой, йой, йой, йой, йой, йой,

Гаті купувати.

 

Взяв би стару бабу,

Та завжди сердита,

Кожне її слово —

Як холодний вітер.

Йой, йой, йой, йой, йой, йой,

Як холодний вітер.

 

Як візьму біднячку,

Наче квітку, красну, —

До її злидарства

Ще додам і власне.

Йой, йой, йой, йой, йой, йой,

Лиш додам і власне.

 

Взяв би я багачку,

Та уб’є словами,

Що я одружився

Із її волами.

Йой, йой, йой, йой, йой, йой,

Із її волами.

 

Мабуть, мене, хлопця,

Люди не осудять,

Як я і надалі

Нежонатим буду!

Йой, йой, йой, йой, йой, йой,

Нежонатим буду!

 

 

Це дівчатко

 

Це дівчатко не вгаває — одружись.

Лиш не думає — із чого в світі жить.

Що я маю? — з жита випечений хліб,

Та ще воду з полонини — наче лід.

 

 

На квасолі білий цвіт

 

На квасолі білий цвіт,

Вдень нас бачить цілий світ —

Стрінемося в темну ніч,

Надивлюся, Іцо, до твоїх віч.

 

 

Ниже бусинки ясні

 

Ниже бусинки ясні,

Очі сяють як вогні.

От би пломінь той мені —

Чугаю, всіх зманила б легінів.

 

Що солодше є над мед,

Вийди, любку, наперед.

У намисті сто перлин,

Чугаю, ти ж у мене лиш один.

 

 

Як не варт садити диню на горбку

 

Як не варт садити диню на горбку,

так не варт любити вдовину дочку:

Досить мені з двору дівчину позвать —

Миттю нас почує бісова вдова.

 

Звик я понад вечір коника сідлать,

Нас удвох до гаю може він домчать.

Чуєш, як шумує весняна трава? —

Будемо ми разом, поки спить вдова.

 

 

В місці, де Дунай щонайширше ліг

 

В місці, де Дунай щонайширше ліг,

Скочить на той бік ще ніхто не зміг.

Гевці Імре перескочив,

Черевички тільки вмочив,

Он де молодець!

 

Нині — молодець, нині — джигунець.

Завтра ж матиме діток табунець.

Враз підстрибувать забуде,

Лиш єдине чути буде:

— Тату, їсти дай!

 

 

Йой, бо гарно дощ пройшов

 

Йой, бо гарно дощ пройшов довкруг,

Ще свіжішим став зелений луг.

Там на лузі пасло, тю-гой, баранча.

Де є красне, як моє, дівча?!

 

До Каніжа звечора тайком

Мчуся, їду кованим візком.

За візком по шляху, тю-гой, іскри б’ють.

Милу мою Юлішкою звуть.

 

 

Та якби я був ранковим сонцем

 

Та якби я був ранковим сонцем,

Зазирнув би милій до віконця —

За моє світіння в віддарунок

Мав би я останній поцілунок.

 

Там на розі вдовина хатина,

В неї дочка — чарівна дівчина,

Має ліжко чистим шовком крите,

Відтепер мені її любити.

 

Жалко, гірко з того, що я чиню,

Що кохаю вдовину дівчину,

Бо ж у нас, красуне чорноброва,

Не було любові — лиш розмови.

 

  

Йой, яка я хвора

 

Йой, яка я хвора,

Скоро вмру я, скоро —

З лютого прокляття матері твоєї

Йде на серце змора.

 

Всі її прокльони

В серце б’ють, як дзвони,

А у нас любові не було ніколи,

Тільки біль солоний.

 

Ми якби кохались,

То уже б побрались,

В храм еченський дальній ми б знайшли дорогу —

Там би повінчались.

 

 

Край віконця, мамко солоденька

 

Край віконця, мамко солоденька,

Тут шовковий, лист густий.

Стану під ним, мамко солоденька,

Бо знов дощик припустив.

Мов мережива, листочки,

Шей, та й запашні.

З гарним хлопцем, мамко солоденька,

Буде весело мені.

 

За віконцем, мамко солоденька,

Квітнуть зорі, мов квітки.

Ще й до мене, мамко солоденька,

Посміхнулись дві зірки.

Трохи заздро посміхнулись,

Й знаю я чому:

Заздрять, що вже третій рік я вірна

Любкові лиш одному.

 

 

Нащо, птахо швидкокрила

 

Нащо, птахо швидкокрила,

Ти гніздо край шляху звила —

Ходять люди, люті, кляті,

Що їм взять, чи вбить пискляток.

 

Ти гадаєш, я загину,

Як мене ти взяв і кинув.

Я ж красива, наче ружа,

Не коханця жду, а мужа.

 

Ти гадаєш, ця розлука —

Серцю мука і розпука...

В мріях бачу як єдиний

Йде, летить, до мене лине.

 

 

В лісі пташка сиротлива

 

В лісі пташка сиротлива

Заблукала нещасливо.

За сестру ту пташку маю —

Нещасливий, теж блукаю.

 

Золотих овець отари

Полишили вже кошари.

Лиш одне ягня зостало —

Знемогло, захворувало.

 

Я на те ягнятко схожий —

Із гуртом іти не можу.

Лиш любов мого дівчати

Не дає лягти вмирати.

 

 

Сіло сонце

 

Сіло сонце, сутінки зійшлися,

Плаче жовтий дрізд побіля Тиси.

Ще туди і соловей прилинув.

Мила моя, як тебе я кинув?

 

Як помру, знайди мою могилу —

В ній любов палку хрестом здавили.

Хоч з могили не долине стогін,

На мій хрест зрони сльозу солону.

 

 

Гарно в полі квітнуть квіточки малі

 

Гарно в полі квітнуть квіточки малі,

Йдуть дівчата заміж по усім селі.

Вже й одного хлопця на селі нема,

Я, мов та сирітка, зостаю сама.

 

Облетіло листя з кленів і беріз,

Виплакала сльози — плачу я без сліз:

Милий одружився — час забуть його,

Час гасити в серці золотий вогонь.

 

Прагнула забути — серце не велить:

Лиш його згадаю — солодко болить.

Полум’я любові, дивний вогнеграй

Вже не змиє тиса, не зітре Дунай.

 

  

Юбка вся у складках

 

Юбка вся у складках — золотий льонець.

Я гадала — влітку стану під вінець.

Тільки зараз бачу — милий обманув,

Виріжу всі складки, залишу одну.

 

дівчино хороша, квіте молодий,

Знай кому вручаєш долю назавжди!

Бо вже як поставиш квіти під вівтар,

Звідти їх не візьмеш ні за який дар.

 

 

Йшли до гаю зранку дві дівчата

 

Йшли до гаю зранку дві дівчата

Квіток для віночків назбирати.

Йшли дівчата, і одна спитала:

— Вчора перших сватачів ти мала?

 

— Сватачів, як восени гороху,

Лиш не вибрати б чортополоху.

Ти порадь, кому рушник віддати,

З ким, подружко, жити б, не страждати.

 

  

Переправ, човняру

 

— Переправ, човняру, на той бік Дунаю!

Шубу мого мужа за це обіцяю!

— Не просися й не сідай —

Розігрався наш Дунай,

Молодичко, зачекай!

 

— Переправ, човняру, на той бік Дунаю!

Шаблю мого мужа за це обіцяю!

— Не просися й не сідай —

Розігрався наш Дунай,

Молодичко, зачекай!

 

— Переправ, човняру, на той бік Дунаю!

Мужову дружину — себе обіцяю!

— Заспокоївся Дунай —

Молодичко, тут сідай,

гарячіше обнімай!

 

 

По акацію ходила

 

По акацію ходила

І хустину загубила.

А шукати ту хустину

Помагав мені хлопчина.

 

тільки я і той хлопчина

не могли знайти хустину —

Де була, там не шукали,

Просто неба цілувались.

  

 

А мадярочка кохана

 

А мадярочка кохана —

Чорноброва, стрункостанна.

Світ гарнішої не бачив:

З парубками не йде — скаче!

 

Стань сюди й не йди нікуди,

Тут не бачитимуть люди,

Як до дна зіп’ю цей трунок —

Твій останній поцілунок.

 

 

У дворі сусідськім колодязь скрипливий

 

У дворі сусідськім колодязь скрипливий,

Там дівча чорняве, як ружа, звабливе.

Я лукаві очі не смію підняти —

Молода ще в неї й мати, теж можна кохати.

 

У дівчати хата на горбку край поля,

На самім подвір’ї рветься вверх тополя.

Рветься вверх тополя: вже торкає хмари.

Те дівча чорняве й миле буде мені пара.

 

 

І-гой-ла

 

І-гой-ла, не від матері родилось це дівча,

І-гой-ла, в лісі, в гнізді висиділо ластівча:

Їй не треба від матері мереживні периночки

                                                вечерком —

І-гой-ла, вкриє хлопець чорноброву сіряком.

 

 

Шей, гой, рецеце

 

Шей, гой, рецеце, птичка-невеличка,

За вікном пройшла гарна молодичка.

Як на неї подивлюся, нараз серцю легше —

У селі вона вродливиця перша.

 

 

Чорт ма грошей

 

Чорт ма грошей — не журюсь,

Тільки хай до ринку доберусь:

Сіру продам, ще й гніду кобилицю,

Обніму чужу молодицю.

 

 

Фегир Ласло коні краде

 

Фегир ласло коні краде

Під горою у білий день.

Взяли Ласла під рушниці,

Зачинили до темниці.

 

Запряжу коней шестірко,

Та візьму я злота мірку.

Мірку золота не шкода —

Був би милий на свободі.

 

 

У четвер, як всі ще спали

 

У четвер, як всі ще спали,

Стрівся мені коник чалий.

Щоб сідельце приторочить,

Бігав я за ним півночі.

 

Де галопом, а де стиха

В місто Фегирвар поїхав.

А звідтіль — до Сентдьєрдьвару,

Там пройшовся по базару.

 

Кажуть усі: кінь хороший,

Скільки ти за нього хочеш?

Ні за гроші, а ні даром

Не дам ні вам, ні жандарам.

 

Жандарм коня осідлав би —

Навіть птаху упіймав би!

 

 

Обійшов я всю діброву

 

Обійшов я всю діброву,

Не зустрінув чорноброву.

Та щоб серце не розтрісло,

Склав для неї щиру пісню.

 

Про красу її і звабу

Вже кувикають і жаби —

В найпростішому убранні

Може вийти на гуляння.

 

Довго жив мій дід упертий,

Та дівчат любив до смерті.

Вірний його заповіту,

До дівчат — хоч на край світу!

 

 

Зерно, зерня кукурудзи

 

Зерно, зерня кукурудзи,

Не скачи мені за блузку.

Бо для того ти печене,

Щоб тебе їв наречений.

 

Ми голубоньку впіймали

І на дримбі їй заграли.

Ця голубка ніжна й тиха —

Варто дать за неї викуп.

  

 

Жениться цвіркун

 

Жениться цвіркун, бере гарну комарівну,

Гуска дружка і тому горда, мов царівна.

Важко дихає блоха, чалапає грузько,

На весілля це бучне всяка лізе кузька.

 

Чорногуз із борсуком — скрипалі прекрасні,

Жабеня на флейті гра, джміль — на контрабасі.

Мавпа хоче танцювать — запрошує курку,

А бешкетниця сова підстеріга гурку.

 

Вовк — м’ясник, шістьох волів убив на початок,

Ну, а далі задушив сотню поросяток.

Куховарила коза, поки суп варився,

Втік жених, утік цвіркун — так і не вженився!

 

 

Кшш, мухо!

 

Кшш, мухо! не сідай,

Й так я занеміг.

пане Петре, змахуй муху,

Щоб одужать міг.

 

Кшш, мухо! не сідай,

Й так я занеміг.

пані Юльчо, змахуй муху,

Щоб одужать міг.

 

Вікна в домі цім

Кольору небес.

Приходи же, туберозо,

Жде левкой тебе.

 

Я собі дівча,

Буду ще рости.

Хочеш ружу чи фіалку? —

Можу вже знайти.

 

 

Дощ іде, а я не мокну

 

Дощ іде, а я не мокну —

Під черешню став високу.

Під черешню став гіллясту,

Жду, коли пройдуть дівчата.

 

Марно Пішта став солдатом,

Бо не вміє й честь віддати,

Тільки — заміжнім моргати,

Та з дівчатами гуляти.

 

 

Сливи з дерева падуть

 

Сливи з дерева падуть,

А я з хутора іду.

Ей! гой, руца, руца,

Кукоріца дерце.

 

Гілка сливи похилилась,

А мене дівча лишило.

Ей! гой, руца, руца,

Кукоріца дерце.

 

Хоч мій капелюк дірявий,

Та на нім — перо із пави!

Ей! гой, руца, руца,

Кукоріца дерце.

 

  

Ніс я в млин горох зернистий

 

Ніс я в млин горох зернистий,

А гадав — пшениця чиста.

                              Ти ж мовч — свій язик

                              Заховай під пуховик.

 

пив із чарочки іскристе,

А гадав — пшениця чиста.

                              Ти ж мовч — свій язик

                              Заховай під пуховик.

 

Млинаря просив мовчати,

Поговору не пускати.

                              Ти ж мовч — свій язик

                              Заховай під пуховик.

 

Він же матері і тещі

Про горох сказав і ще щось...

                              Ти ж мовч — свій язик

                              Заховай під пуховик.

 

 

З вечорниць пізненько я прийшла

 

З вечорниць пізненько я прийшла.

Мати ждала — спати не могла.

І питається — допитує вона,

З ким стою так довго край вікна.

 

Постояла трішки вечерком

З дядькової тітки свояком.

та й не так, матусю, довго це було —

Ще лишень світати почало.

 

 

Ну і сукня в Фаркаш Ілки

 

Ну і сукня в Фаркаш Ілки,

Ій-ю-ю-ю, ю-ю,

Зачепилася за гілку,

Гоп-по-да-ре, гоп-гоп-гоп.

 

Гляне Ілка — то не гілка,

Ій-ю-ю-ю, ю-ю,

держить сукню парубійко,

Гоп-по-да-ре, гоп-гоп-гоп.

 

Відчепися, гультіпако,

Ій-ю-ю-ю, ю-ю,

Постидись моєї мамки,

гоп-по-да-ре, гоп-гоп-гоп.

 

 

Хай росте одне стебло

 

Хай росте одне стебло,

Нам лиш весело було б!

Дзенькнуть шпори, зір сяйне — чардаш

                                         закружляєм,

Що учора заробив — нині прогуляю!

 

 

У Віраґів

 

Все палає у Віраґів,

там сьогодні смажать жабу.

                    Зіме-зум, зіме-зум,

                    Ріце-фіце, бум-бум-бум.

 

Біро марча ніжнотіле

Жаб’яче стегно зхрумтіла.

                    Зіме-зум, зіме-зум,

                    Ріце-фіце, бум-бум-бум.

 

Пушкаш ґабор біг щодуху,

та дістав лиш з жаби вухо.

                    Зіме-зум, зіме-зум,

                    Ріце-фіце, бум-бум-бум.

 

 

Виїхав я раз на луг

 

Виїхав я раз на луг, де лопух,

Впав з голови чепурний капелюх.

Став просити Бежіку: — Вередо з вередух,

Підніми мій чепурний капелюх.

 

 

За селом за Кішпірічі

 

за селом за Кішпірічі тихо річка хлюпотить.

Будеш моя, мій янголе, якщо мати й боронить.

Цін, цін, цін така,

Хвора моя квітонька.

Цін, цін, цін така,

Гей, та й хвора квітонька.

 

Добре палинки хильнули, що й додому не дійти.

Край села, край Кішпірічі треба коней запрягти.

Цін, цін, цін така,

Хвора моя квітонька.

Цін, цін, цін така,

Гей, та й хвора квітонька.

 

 

Сто форинтів

 

Сто форинтів — два по п’ятдесят.

Сто чортів у груди — й ребра не болять:

Ще по чарі, ще по кубку,

Й поцілую любку в губки!