О, ніжний мій квіте

на мелодію пісні “Хай проллються сльози мої”

 

О, ніжний мій квіте, де взяти те слово,

Яким обів’ю мої смутки шовково,

Як виразить біль, що завдав ти, жаданий,

Аби твоє серце чутливе не зранить?

 

Побійся хоч бога святу мою віру

Сприймати у серці своєму нещиро.

Я знаю — в жіноцтва могутні є знади,

Та хто ще у світі простить твої зради?...

 

Чи в тої, другої, кохання палкіше?

Чи в тої, другої, багатства є більші?

Чи в тої, другої, чистіша мораль,

Що кинуть мене ради неї не жаль?

 

Повір же, та, друга, ніскільки не краща!...

Чи ж золото віри моєї пропаще?

Чи вірності тої, що я дарувала,

Любові твоїй вже сьогодні замало?

 

Коли твою долю змели снігопади,

Від неї зазнав ти підступної зради.

В годину важку лиш мої теплі руки

Тебе вберегли від смертельної муки.

 

Як важко для мене хвилини минали,

Коли ніч за ніччю тебе я чекала.

Діждавшись, я серце тобі простягала —

Невже тобі серця коханої мало?

Любов — моя слабкість! — мені ненависна:

Яка я самотня! яка беззахисна!

Заплющила очі і смерті чекаю —

Як будеш ти жити без мене — не знаю...

 

Ця мука — велика, бездонна — скорбота:

Хочу, щоб ти — поруч, а ти все — навпроти...

Сама тягар муки я винести годна —

Для двох незборима ця кара господня.

 

Чи будеш до мене колись справедливим?

Чи будеш без мене в житті ти щасливим? —

Я чула її непривітливу мову...

Ти ж міг чути жар мого щирого слова.

 

Ти все зрозумієш — і буде це скоро.

Та доти спалить мене лютий мій сором —

Над ямою, де нас поховано двох,

Вогненну сльозу свою зронить сам Бог!

 

(Побіля 1690 року)

  

 

Коли з-за своєї кровинки,

з-за чада свого несла нестерпний хрест

 

Кровинка моя, смертоносна отрута,

З-за неї на серце накинуто пута.

Я мріяла — виросте радості рута,

Насправді ж — спокута, душі гірка смута.

 

У кляту годину паскудство зачате,

Зрадливості повне і смутком багате,

Жага катувати, жадання вбивати,

О, як мені важко, що я — твоя мати!...

 

Страждань джерело, провозвіснику смерті,

Цих виразок з серця ніколи не стерти:

Убивча цикута — цей смуток нестерпний,

Колючий шип в серце скривавлено впертий...

 

(Побіля 1690 року)

 

 

Vale...

 

Vale, на сльози багаті ридання,

Vale, вбиваючі серце зітхання,

Vale, життєві щоденні гіркоти,

Vale і вам, ненастанні скорботи.

 

(1707 р.)

 

  

Пброк тонкі нитки...

 

Пброк тонкі нитки,

Днів моїх біг шкидкий

Врветься нетерпеливо?

Радості вмовкне звук,

Лиш голосіння мук

Чути в житті журливім.

З-за безпросвітних хмар

Світу всього тягар

Втискує в гріб жахливо.

 

(1708 р.)