Блукальці

У землю тіла твого сію

моє зерно життєжадливе

в імлі солодкої знемоги

в тобі блукаю

без мети і без дороги

Іду твоїм прекрасним бездоріжжям

грабуючи країни дивовижні

і викравши в самотності самої

саму тебе вводжу в поганську насолоду

я блукалець кохання

Ось вже ось ми обоє блукальці кохання

це кохання заповнило нас до клітини ущерть

ми блукаєм країною міфів зрадливих

де в отруйних казках ще ховається смерть

та як зоряно зоряно в нашому небі

Молитва

Подай мені кохання, Повелителю,

яке б у серці млість навік збороло,

а ми його зустрінемо, пригорнемо

в палких обіймів нерозривне коло.

Подай, аби кохання те утвердилось

у подиху, у погляді незбутнім —

уже до нього руки наші хиляться,

наш кожен рух вже хилиться в майбутнє.