Дежьо Тандорі
(1938— )
Привітання
Є лише те, що може бути. Вступай
у річища, що біжать по тобі, пробуй: ховайся.
Світло вливається у спокій води,
підвертається нога на камені майбутнього —
оступається світло: воно б пройшло лиш через
ліжко-воду,
та вже біжить за ним, сліпуче пророщуючи
свої гілки —
— та це ще було, це все-все у ньому було
досконалим. Ще й розміру належало. Лише
є те, що можливе.
Чекай на все. Ти ж не можеш простежити —
воно відкривається в тобі. Знай: прожилки світла
і струмок не біжать, а зовні таки
докинуть кольору, й — котрий раз! —
повертаються
на листок. Листок падає тобі до ніг.
Фрагмент Гамлетові
Так в єдиний не-задум
можна лише. Кожен підхід уже
сам по собі скороминущий: вимір,
що завжди свою
заміну створює; така сопілка,
що звучить лише під свої звуки —
О, ти непостійна самовіддаче,
ти, кого вже порошина не-просіяного-часу
смертельно відсвяткує —
Пошанування
Хто на перегонах збере своїх коней,
що попадали, хто їх візьме на шию?
хто відстань цю пройде ще раз
замість них назад і надаремно?
Пообіч твого галопу — леза шабель
тварин оцих ще й порозрубували навпіл,
бігом уповільненим своїм вони дочекають тебе,
дочекають коли впаде твій останній кінь
тепер ще, не в дощато-залізній машкарі,
ти можеш озирнутися на холодіючий посів —
аби ридання грало в кості у твоєму черепі,
хай накотиться звук розколювання горіхів
на звук розбивання очей.