Иван Звонарь, по назывцї – Красулин,
Уже давно ни ходить по земли:
Мы й думати такоє ни могли,
Обы нигде сьме голос му ни вчули!..

Я дїтваком його ни памнятаву –
З намного вд нього старшыма людьми
Цїмбороватися вд малого ймив,
А з версниками ни стає в забаву!..

Вдходив ошколу, й нараз ся вженив:
Робота, цїмборы, сімя и дїти…
Ввüн дуже скоро зачав ся старіти –
Наш версник, та ни в нашüм часї жив!..

Дїтвак му – сын – великый вже умер.
Ни удержав Иван біды такої,
Та й сам ся скоро з миром упокойив…
И слїд по ньому ся в Осойи стер.