Мы з Ферком ходили в єден клас,
А ошкола у тот час была на Млацї.
И товды нияк ни мали сьме на гадцї,
Ош Ферка ни буде скоро меже нас.

До ошколы приходив овüн з Лазüв,
Постüльцями топчучи челлену глину.
Я до вшколы чалапіндав из долины –
Там из ним им в єднüв лавици сидїв.

Хоть и быв Ферко у мене цїмбора –
Кой лазян имали долиняне бити,
Вд мене мусїв и Ферко ся сокотити –
Бігарями м и каміньом йих тїряв.

Удходили сьме ошколу, дїтвакы.
Айбо што товды ошкола нам давала?! –
Вчитилї й самі нимного знали,
Удбывали аттот труд за копікы.

Мы з Ферком росли в страшный совіцькый час:
Тко ся вчити хотїв – мусїв сам ся вчити…
Лем збüлшого люде йшли робити –
Йшли в робочый – у жебрацькый клас…

… Было лїто, кой им взнав єдного дня,
Ош Ферко поів нидобрых грибüв,
И взяла го, сигіняшного, галиба,
Молодинького фаттьова, лигіня.

У Совіцькому Союзї Ферко вмер.
Я вмираву в низалежнüв Украйинї.
Умираєме єднако товды й нынї –
Час вже памнять у селї за нас истер.