За книжку йсю нитко ми ни подякує,

Бо тот, кому писав им ї, вже вмер.

Та попри вшытко доста добрым знаком є,

Ош из листкüв щи вітер слüв ни стер.

Слова мої зо мнов иннись прощавуть ся –

Я сам лягаву в зимлю, ги зерно:

Мüй час минув - слїды мої стиравуть ся…

Того, што было, вже ниє давно.

  *** 

Та вбы я ся потят бояв.

Та вбы я ся потят бояв..

Та вбы я ся потят бояв…

Та як потя хвостом кыне,

Товды ми ся серце здрыгне.

Та зазвонять ми у звоны

Хыба кавкы и вороны.

Та вбы я ся потят бояв…

Та вбы я ся потят бояв..

Та вбы я ся потят бояв.