Дуфловані мав груди сись Василь,
А пястухы майже ош оцїльові,
Бо вдарить когось раз, и вже – готово:
Удареный пудлетить, ги мотыль!

В селї ся ввüн никого не бояв:
Дває сьме з ним ходили за дьüвками,
Й кить кось ся бити байловав из нами,
Та тот добрі по горгошах дüстав.

Лем час настав, и мы ся розыйшли –
На каждого свої путї чекали.
Якось исьме ся рідко зустрічали,
Хоть у селї обоє сьме были.

Василь ищи и в армію ни йшов,
Коли на нього вто нищастя впало:
Даз дисятеро з ним у бüйку стало –
Над рано там не труп быв, ай лем – кров.

Ни ймили тых, што вбили Василя…
Онь страшно ми типирькы говорити:
Такенна сила в зимлю пüшла гнити…
Най пухом, Цилю, буде ти зимля!