Я ни любив траву косити –
Й росла никошена трава.
Я знав єдно в житю: любити
Мого села сяті слова.

Трава взимі росла спуд снїгу
На Рüк Новый, на Рождество.
Слова росли з плачу и сміху,
Й тайили в собі Божество.

В селї старі хыжі вмирали,
А тинитüв губив хресты.
Лише слова прості держали
В житя минавшоє мосты.

Тко з нас памнятать Няня, Дїда –
Якый быв файный, молодый!
Ни горазды – лем смертні біды
Лишали в памняти слїды.

И най я знаву, ош вмру дниськы,
Та я ни вмру усьый навік:
Сяті слова – слова русинські
Несуть мüй дух, таять мüй лик!