Як лишеный зерна сноп,
               Лежить тутка старый поп;
               Колись: сбожьє, стодолы,
               Тепер: жменя соломы.

               Было серце: втровили,
               Быв и мозок: зсушили;
               За душу му, что жіє,
               Помолися, чтый сіє!
Так звучить автоепітафія Феодосія Злоцького, видрукувана під назвою „Надгробный напис”, в його єдиній прижиттєвій книзі „Выбор из поезій” (1923), яка вийшла під числом № 2 в серії бібліотеки новинки „Наш родный край” в Ужгороді. Тоненька – всього п’ятдесят сторінок віршованих текстів! – невеликого формату книжечка між своїми жовтуватими обкладинками містила лише краплиночку з живої криниці витвореного за шістдесят років будительської діяльності русинського пароха Феодосія Злоцького.
Народжений у греко-католицькій сім’ї в гірському селі Осій 11 жовтня 1846 року, Феодосій Злоцький продовжив святе діло свого батька – священника Антола: здобувши богословську освіту в навчальних закладах Хуста, Ужгорода, Самара, Будапешта, попував у селах Ізки, Копашнево, Золотарево, Драгово – в останньому й похований 30 липня 1926 року.
Перші десять років свого життя Феодосій прожив у мовно й звичаєво колоритному селі Осій – саме говірка оцього села, яку намагався щонайтонше й щонайточнише відтворити, домінувала у всіх його багаточисельних творах.
1919 року семидесятитрьохлітній Злоцький, відчуваючи близьку кончину, починає упорядковувати свою величезну творчу спадщину: фольклорні записи, оригінальні поезії, поеми,повісті, наукові роботи, духовні проповіді, як широко друковані в тодішніх газетах „Свет”, „Новый свет”, „Листок”, „Карпаторускій вестник”, „Руский вестник”, так і ті, що знаходилися в рукописах.
Систематизуючи свої твори окремими рукописними книгами, на кожному томі рукою автора було акуратно виписано: „Девиз: угодно – бери, а не угодно – не осуди”.
Певний час – уже по смерті Злоцького – всі ці книги, багато з яких були готові до друку,знаходилися у Євменія Івановича Сабова у Севлюші-Виноградові.
Тут найперше варто відзначити чотири книги, об’єднані спільною назвою „Народныя песни с поля Подкарпатской Руси” і два томи „Народныя пословицы-поговорки”. Серед найціннішого, що виокремив у рукописи сам Феодосій Злоцький, варто назвати „Проповіді на год”, написані віршами; „Чорнокнижник, поема от Люцифера до 1919 г.”; „Відь Вдова, поема”; „Повість о ластовках в отношеніи к страстям Христовым”; „Повість о звонах, составлена по поводу покупки трех звонов для церкви...”; „Драгшанскій Великдень. По дневнику старого попа, согласно стародавнему преданію”; „Ключи Петровы, поема”; „Кобзар (співак), народна казка”; „На памятку архієрейського путешествія преосв. Кир Антонія на воздвиженіє креста Господня до Боронявы”, де описано справжню подію, коли люди „каменем биша” єпископа; п’ять томів оригінальних презій, серед яких найдовершенішими є „Отход старого попа”, „Три села”, „В пам’ять 120-літнього рождества Олександра Духновича” та інші. Серед прозових творів Феодосія Злоцького варто відзначити чотиритомну епопею „Вічний Жид Агасфер”; тритомну повість „Кирил и Методій на Подкарпатскей Руси”; двотомну „Історію села Осой”; п’єси „Образ из среды Русинов”, „Под Обочью”, „Гора-Гуштак-Тибава”, „Пуд Быцьковцьом” и другі.
Наукові статті Феодосій Злоцький об’єднав у два рукописні томи, де справжніми шедеврами є його дослідження „Символізм Креста и Круга в магических названих проклятых местностей села Осой”, „Тритьоє Око Смерекового Каменя над Осоєм”, „Пророцтва итальянца Куризайла, жившего в Осою”, „Мараморошські руські монастирі, а особливо Драговскій”, „Первые обитатели Копашнова по народному преданію”, „Начало шизмы московской у Марамороши” та інші.
1883 року, широко використовуючи знання місцевих діалектів, Феодосій Злоцький пише одну з найгрунтовніших русинських граматик – „Исторична граматика Карпаторуської бесіды”.
Видрукувавши названі твори, ми б ясно побачили гігантську постать Феодосія Злоцького – Будителя – рівного Духновичу!