Геніально плодовита гілочка з могутнього генеалогічного дерева самого Олександра Духновича – правнук сестри Духновича Іван Мураній народився 9 березня 1881 року в селі Тур`ї-Ремети на Перечинщині, де, як писав його великий попередник і родич, “первый рускій воздух ссал”. Бо ж таки дійсно з маминим молоком увібрав у себе син офіцера австро-угорської армії Іванко говір Турянської долини.
Він одразу порозумів, що збагнути душу народу можна тільки через мову народу. Саме тому вже на початку ХХ століття, коли наш край шматували між собою москвофіли з українофілами, Іван Мураній – відомий письменник того часу, але найперше – авторитетний священнослужитель, залишився тутешняком, або ж автохтоном – рідний русинській мові не зрадив.
Перші десять років життя, проведені серед чудових гір, між бідних, але доброзичливих і пісенно багатих людей, визначили всю подальшу долю юнака. Після навчання в початковій школі здобував освіту в Мішкольцській гімназії. У Будапештському політехничному інституті провчився лише два роки – з-за смерті батька змушений був покинути цей навчальний заклад і продовжувати студії в Ужгородській духовній гімназії, де навчання було безкоштовним.
Одружившись із дочкою відомого письменника Івана Сільвая (Уриїла Метеора), попував у селах Нересниця на Тячівщині, Березово на Хустщині.
1915 року в Івана Муранія помирає дружина і він залишається сам з чотирма дітьми (троє синів і дочка). 1919 року переїжджає до Ужгороду, де в гімназії та вчительській семінарії викладає русинську словесність, географію, латинь, математику… Паралельно співробітничає з різними науковими центрами Угорщини, за що й був виіменований член-кореспондентом Угорської академії наук. Відповідне наукове звання одержав і від Сорбонни, з гуманітарними центрами якої теж плідно вів наукову роботу.
Кирзові чоботи радянської влади розтоптали і самого Івана Муранія, і його дітей: після перших же переслідувань радянських “визволителів” 28 листопада 1945 року Іван Мураній помирає, його дітей репресують.
Якщо в тридцяті роки ХХ століття Іван Мураній віддавав перевагу творчості педагогічній – випустив кілька підручників, серед яких з математики, астрономії…, то в сорокові роки спрямовує свій потужний талант на творчість художню: після видрукованої 1936 року історичної п`єси “Тарасович”, у 1941 році друкує книгу “Оповідання і байки”, а 1943-го – “Давні дяки та інші оповідання”. Ще раніше – 1942 року – окремою книгою виходить трагедія В.Шекспіра “Живот и смерть короля Ричарда ІІІ-го” в перекладі русинською мовою Івана Муранія.
Ось як вітав перекладний шедевр Муранія його побратим по перу Федір Потушняк в газеті “Литературна неділя”: “Перший, кто взявся у нас до перекладаня, то се проф. Иван Мураній (не рахуючи ті всі переклади из чеського “для дітей”). И.Мураній переклав до тепер з англійського “Роздвяну ноч”, “Похоронноє Товариство” Диккенса и др. Переклад з Шекспіра особливо витаный тепер, бо не лише в школах, але и в публиці отчуваєся у нас брак доброй лектуры».
Рівноцінними є його преклади “Трагедії людини” Імре Мадача, оповідань А.Конан-Дойла, Едгара По, поезій в прозі Шарля Бодлера, Артура Рембо…
Неоціненними є дослідження й публікації Івана Муранія в галузі мовознавства, зокрема грунтовна робота “Русинські говори Підкарпатської Руси” (1943), доповнення до “Мадярсько-Руського словаря” Олександра Митрака, літературознавчі розвідки “Вспоминок на родину Івана Сільвая” (1944), “Народна поезия Олександра Духновича” тощо.
Все життя Івана Муранія – натхненна праця на благо рідного русинського народу! – розцінюється нині як істинний людський подвиг.
Такий же подвиг може здійснити й той, хто збере воєдино і видрукує все варте уваги нинішнього читача з багатющої, неоцінeнної і досі достойно не поцінoваної спадщини рівного Духновичу Будителя – Івана Муранія.