За секундов йде минута,
Вже йих тьменна тьма прüйшла! –
Місяцї з роками ровтов:
Час иде в моє село!

Є в селї глубока ямка,
Што ни видко йüв динця,
Час, ги мед, ся ссыпать тамкы,
И ниє тому кüнця.

Вже привыкли люде прості,
Ош у них часу – вікы!..
Лем ни слухає йих простüр –
Розплываєся в бокы.

Горы, долы, рікы, море
И далекый океан
Розплывавуться на горе
Осüйчан–єдносїльчан.

Вд ямцї тüв, де час налито,
Прийдеш – всунеш руку в мед,
Й на долони в тя розлито
Вто, што відїв Архімед.

А протягнеш рукы в бокы –
Иппен мийтер уд плеча! –
И в души в тя сум глубокый:
Простüр втїк – упстався час!