Призиравуся до русинськых слів, гикой бым ся призирав до шилиякых рыбок у чистiв гiрськiв водї. Помеже дрібнинькі сїкавочкы, марены а чингірї плавлють тамкы й пырї, ґріґуны, йовлачї, бавляться в золотистів водичці бабуры, гарчикы, мнюхы, бояться хлайбів-раків ягулы-вугрї, карапаникы, вийголовы, часто ся провкажутъ кечигы, тріскачї, клинї, білоплавкы, а збшішого - истинно гірська рыба-стругы, меже котрыма ся трафлявуть и золоті, што годны исповнити шилякі ваші жаданя. Давноє желание вшыткого русинського народа- мати свою практичну граматику, гикой закон хосновання нашых русинськых слів у нашому русинському писаню.
Кажу вам, ош ни знаву ци є щи дись народ, котрый бы мав тілко граматик, гикой мы - русины. Починайме споминати головні: єпископа Де Камелїса (1698, 1699 гг.), Михайила Мануйила Ольшавського (1746 г.). Арсения Коцака (1768 г.), Иоанна Брадача (1770 г.), Иоанна Куткы (1797 г.), Михайила Лучкая (1830 г.), Ивана Фогарашія (Бережанина) (1833 г.), Александера Духновича (1853 г.), Ивана Раковського (1860 г.), Кирила Сабова (1865 г), Феодосія Злоцького (1883 г), Євменія Сабова (1890 г.). Августина Волошина (1907 г.), Ивана Панькевича (1922 г.), упят Євменія Сабова (1924г.), Гавриїла Костелника (1924 г.), Ивана Гарайды (1941 г.), Миколы М. Кочіша (1974 г.), Юрія Панька и Василя Ябура (1994 г.), Юлияна Рамача (1996 г.), и многі другі. Єдным словом, русинам є з чого убирати. Лем -- убы сисї граматикы были русинам доступні. Та якраз што аццякого и ниє. А укопати сисї книжичкы по архівах и бібліотеках разных держав ни так уже й легко - збілшого ся потратили, а котры ся и повпставали - суть нидоступні.
Обы ни грішити перед Богом, ош у наш час ся нич ни вчинило, спомнянеме великого русинського патріота, професора Мадярської Академиї наук Іштвана Удварія з Нїредьгазы. Иппен сись высоковченый и высокопорядный чоловік из своиыма научницькыма коментарями упустив діла русинів ушыткого світа такі золоті памняткы русинської линґвістикы и историї, гикой книгу Ласло Деже "Ділова писменність русинів у ХУІІ-ХУШ віках" (1996 г.), "Катехізис" Иоанна Куткы (1997 г.), "Букварь" Иоанна Куткы (1998 г.), "Начало писмен" Михайила Мануйила Ольшавського (1998 г.), "Русинські жерела урбарської реформы Марії Терезії" (1999 г.), "Утцюзнина, газдіство и прошлость южно-карпатськых русинів" Антония Годинкы (2000 г.). Сисе факт сам по собі прекрасный, лем жаль, ош малый, просто мізерный тираж сих книг, што повыходили в Мадярщинї, у нас и ни розпропагованы - наші русинські научникы ни дали собі труда дись за них спомянути. Хоть и вчинили вчорашні компартійні началникы-номенкулатурникы Микола Макара, Михайло Шарга и иже с ними якоесь фалешноє, фіктивнеє, гикой бы русинськоє научницькоє общество, котроє вже четвертый гид цырвіє, айбо робить чисто по комаништичному-хісна з нього русинам ниє, бо як М. Макара, так М. Шарга и ині истинні команішты лем позиравуть, обы якыйсь хосен из русинства мати, а самі ни давуть туды нич. Правда, не лем ни хочуть, а й и ни валовшны туды нич дати.
А подеко з русинськых активістів рішив, ош ліпше написати людьом нові граматикы, гикой переудати старі, вже упровбовані. Та оно най бы й было, кобы з того быв якыйись ряд...
Якраз перед русинськым конгресом, што мав быти в Ужгороді, до русинів явся тыкати професор Ужгородського универзитета П.М. Лизаниць. И дуже розсмішив розумных русинів, кой уповів, ош овін напише русинам граматику... по вкрайинськы.Чесно кажучи, досіть ни зачували сьме обы в часы свого националного возрождения нїмцї писали свою граматику по французькы, туркы по перськы, малайці по тайськы.. У природі сякого ни бывать. А вбы такое предложити, треба быти вать низлїчимо тупым и безграмотным, авать чистым провокатором. Знаєме, ош професор Лизаниць ниє домак тупым и безграмотным. Лем споминаєме, ош кой ся в универзититї чинила катедра мадярської бисїды, та обком комаништичної партиї, страшенно ся боячи мадярського нацїоналїзма, поклав началником тої катедры свого упровбованого типа П.М. Лизанця, хоть тот, сигіняшный, ни знав по мадярськы ни читати, ни писати. Дале стало ся й такое, што наш великьтй латинїст Ю.М. Сак стовмачив граматику М. Лучкая, а ни міг ї удруковати. И лем за вто ош быв тровґером - дручалником у выданю того многолїтного труда Лучкая и Сака, П.М. Лизаниць ни побоявся бога покласти й свое имня, ош и ввін тото переводив... Лем так бы ввін дыхав! Сяк, видячи компартійный стиль Лизанця, вже ся ни чудуєме, ош овін предложив русинам русинську граматику ... по вкрайинськы. Гикой кажуть у русинському народі: витко потя по пірю. Сись потюк Лизаниць добився того, чого вд нього хотіли - попав на русинський конгрес, пословоблудив там...
Товды, кой на тот конгрес православный піп Митьо Сидор и біохімік Иван Туряниця при помочи охраны украйинської безпекы ни допустили білше двадцяти молодых русинськых патріотів, котры, на вдміну уд Лизанця, тамкы мусїли быти! Уже білше дисяти годів обіщать русинам русинську граматику украйинськый графоман Фединишиниць, котрый ищи нидавно ходив гойкавучи, ош написав украйинцям онь пядисят книг по вкрайинськы. Айбо вкрайинце тоты Фединишинцьовы книжкы, як истинно графоманські, не приняли, и товды Фединишиниць ся перевер до русинів - на каждому конгресі бєся в груди и обіщать написати сиґіняшным русинам граматикы, романы, епопеї. А нараз по конгресови ся перебачать перед украйинцями за свое русинство. После послїдного конгреса Фединишиниць по майантирусинськых украйинськых новинках понаписовав аттакоє: "Не Петлюра і не Мазепа є ворогами підкарпатських русинів. Це - видатні сини українського народу", а сам Фединишинець колись редаговав новинку "Подкарпатська Русь" лем діла того, обы "... я стримував антиукраїнський струмінь тут. Мене ... називали українським шпіоном у русинськом движенії"...
После аттакых признаній Фединишинця міг бым го спокійно назвати проститутков, айбо ни хочу принижовати до уровня Фединишинця сих чесных тружениць сексуалного фронта.
Любить пофанфаронствовати на тему русинської граматикы генетичный русофіл Василь Сочка-Державін. Так такый нагло й каже:
- Чітайте мої проізведенїя и учіться, граматикы тоже.
Но, та пак, бачїку Цилю, тать бо ты - русофіл и пишеш по руськы. А руську граматику мы - русины - знаєме й без тебе. Та чому ся в тя вчити русинам?!..
Може аттакої безцеремонности, якої ся допущать Василь Сочка-Державін у свойых загатарных публикациях?! Так, у "Народных новинках" уд 28 фебрувара 2001 года у ним такый написанів и пудписанів стати пише, ош овін є "вызначный русинськый писатиль"!.. Ни білше ни менше!..
Гий, бачїку Цилю, ни смішив бы ты чилядь!..
Айбо кить Лизаниць, Фединишиниць, Сочка лем обіщавуть русинам, а ни роблять нич, та є подаякі люде, што штось тай роблять.
Серед такых и кандидат медичных наук из Мукачова Стефан Попович, котрый тоже в Мадярщині упустив 1999 года "Поруналный русинсько-мадярсько-русско-украинськый словарьчик". Блага душа - доброе дїло, кыдьбы... ни написав у спередслові аттакое: "Наш словарьчик базує ся на русинськых словах, узятых из "Русско-мадьярского" и "Мадьярско-русского словаря" А. Митрака. Перечитали сьме "словарьчик" С. Поповича и словарї А.Митрака, тай порозуміли сьме, ош кандидат медичных наук Стефан Попович и близько ни відїв Митраковых словарів, бо котрі русинські слова суть у словарях Митрака, тых ниє у "словарьчику" С.Поповича, и навспак: тоты русинськы слова, што суть у "словарьчику" С Поповича, и близько ни ночовали у словарях А. Митрака. Білше того: Стефан Попович хоснує якісь такі граматичні формы, якых и близько в А.Митрака ниє. И тому так просто й звідаєме: "Стефане ! Нашто брешеш ?"
А держатися законів русинської класикы С. Попович мусїв бы уже хоть тому, бо овін уєдно из Васильом Молнарьом из Свалявщины, Михайлом Алмашійом из Мукачовщины и Ігорьом Керчом из Ужгорода сплодили якусь "писемницю", котра мала бы напоминати русинам граматику. Гикой бы в русинів уже до них ни было білше ги двадцять граматик! Но, айбо... - най! Пидік, знаєме, ош "творилася" тота "писемниця" білше гикой вісім годів. А што ся вплодило ?! Май перво мусай уповісти, ош сердоболні мадяре удруковали 1999 года в Будапиштї й сисю "писемницю". Айбо ... Пишучым русинам сися "писемниця" на обсуджіня дана ни была. Дуже хотїли помочи у написаню такої ги треба русинської граматикы діла подкарпатськых русинів истинні русинські граматисты из Словакиї Юра Панько и Василь Ябур. Они ся дізнали, ош сися щи ни граматика, ай лем якась "писемниця" має ся друковати, та хотїли авторам помочи. Діла сього й дали знати до Ужгорода головному сотворитилю "писемницї" Ігорьови Керчови, ош прийдуть до Ужгорода, та вбы йих стрітив. И прийшли до Ужгорода Юра Панько из Васильом Ябуром, и зрана до вечера прочекали на штаційи Ігоря Керчу, айбо тот так и ни прийшов. И мусїли два великі й истинні русинські граматисты домі ся вертати, в Словакию... Они порозуміли, ош І. Керча ниякої корективы свої "писемницї" ни прийме. А кой уже тота "писемниця" в Будапешті ся удруковала, товды кандидат філологічних наук, доцент Пряшовського педінститута Ю.Панько дав йів свою оцінку в журналі "Русин" (№ 5-6 за 1999 г.).
На трьох широкых сторінках журнала вызначный пряшовськый научник пише лише в аттакому плані: "Тяжко ми порозуміти, чом авторы рецензованой книжкы хотять быти за кажду ціну "научнїшыма", як ціла лінгвістична наука?", "Абсолутно неправилно формулюють авторы "писемницї" свої мыслї за модалні глаголы...", "Треба бы авторам ясно знати, што односить ся к морфології, а што ку сінтаксїсу", "Підкарпатцї перевзяли до своей граматікы дакотры руськы назвы частей речі /глагол, союз, частиця/ і без прічіны выдумують непотребны выразы, котры ни мають ниякой опоры", "Опис частей речі в "писемницї" має информативный характер. Авторы ся не пущавуть до глыбшого поясньованя граматічных явів. Теоретічны высвітльованя часто суть половінчасты, не мавуть закінчену інформацію, "Писемниця" не перейшла через рукы рецензентів, бо тым бы ся позбавила свойых многых хыб... Здає ми ся, ош она оддалює од себе русинів. О тім свідчать незажывны і невыгодно выдуманы терміны, нетіпічны языковы формы...". И - сяк онь на трьох журналных сторінках, у дивятьох довгых колонках! Є што почитати и є чому там ся повчити авторам "писемницї"!
А прислухатися компютерщику I.Керчови, медикови С.Поповичу, хорістови М. Алмашію и педагогу В. Молнарю - аматорам, любитилям! - треба и до Ю. Панька, и до В. Ябура, бо сисе суть - на вдміну уд них! - истинні професіоналы лінгвісты! И нич ни видиме чудного в тому, ош придуману ними "писемницю" ци граматику, раз ткось хоснує лем єден из авторів І.Керча, а гинтоты троє її авторів - Алмашій, Попович, Молнар! - щи ся ї й ни навчили хосновати. Та што говды говорити за нас, за простых русинів ?!
Тай кить ся попризираєме до текстів Ігоря Керчі, писаных його "писемницив", та видиме, ош Керчова "писемниця" служить припрятованю красы русинської бисїды. Бо вшытко, што ся пише сив "граматиков" - мертвотноє, закостянїлоє, нечитабелноє. Товды звідаву квартет авторів "писемницї" - Керчу, Алмашія, Молнаря, Поповича:
- А ци варта было вісім годів чинити пута на ногы русинському коньови ?! Та й ци треба вам было удумовати колесо на біцїглї, кой оно вже й без вас давно фунгує?!
А щи дуже комічным и трагічным туйкы є тот факт, ош ани єден из вышеперерахованых, сперебачіньом, "граматистів" нигде николи за сисі посліднї білш ги дисять годів русинського кываня анине упомнянув ани за єдну з вышеперерахованых граматик - гикойбы йих и ни было! -
И кить научницькы ни валовшны проаналїзовати хоть єдну з вышеперерахованых граматик, та хоть бы примітивный аналїз йих дали. Ньит! И на сисе ниваловшны! А як товды свої "граматикы" хотят чинити?! На голому містї?! Тото є комедія з трагедійов уєдно!
Людкове! Утямтеся! Перевыдайме нидавну граматику Ивана Гарайды, котру в нас на Підкарпатю хосновали 1941-44 годів и напечатали нив так много прекрасної русинської литературы! Дїла ознакомлїня русинів из свойыма лінгвістичныма скарбами мош фототипно перевыдати й ині словарї, граматикы... Та й нашто сьте ся ймили за хоснованя того "у", кой сам Ігорь Керча ми казав так: "Из чотырьох авторів писемницї троє хоснувуть "Ü", й лем єден - С.Попович - "у", айбо мы вшыткы рішили хосновати "у". Чому ?! Діла кого ?! - Сисе І.Керча обяснити ни мiг.
Єдным словом, дисять годів граматичного анонїзма в русинському писмі явилося истинным анонїзмом - ни вплодилося нич! А тому треба нам, русинам, што провбайлувуть писати, перейняти полськый варіянт. Полща, гикой и Вкрайина, дуже недемократично ся удносить до свойых русинів - до лемків. И ясно, ош так гикой й Вкрайина, ни позволить кодифіковати русинську бисїду на державному уровни. Тому щи 1904 года полські русины ся договорили ош як писати, та й удтовды пишуть собі й ни на кого ся ни творять. И - майже за сторічя мавуть багату Й прекрасну русинську литературу! Мы тоже, кить исьме гонны, та перевыдайме подаякі наші граматикы и словарї - най люде знавуть, ош які сьме багаті.
А писати пишім раз ткось без такых пут на рукы й мозок, гикой "писемниця" квартета Керчі.

Иван ПЕТРОВЦІЙ,
лавреат Меженародної премиї
за русинську литературу
имени А.Духновича