До загальних тенденцій одразу ж переходжу з особистих ситуацій.
Я аніскільки не був подивований абсолютною байдужістю до мене чисельних керівників русинських організацій, коли в січні-лютому 2000-го року зліг з обширним інфарктом -ними ж намальований образ літературного скандаліста, жорсткого політичного опозиціонера спрацював: навіть не зважаючи на щонайширші резонансні акції моїх русинських книг, газет, календарів - від заборони їх президентом України Кучмою до нагородження мене Міжнародною премією Олександра Духновича й ще рядом зарубіжних премій.
Я все розумів: в одних - заздрість, в других - боязнь зяви нового політичного конкурента, в ще інших - звична байдужість...
Однак, восени того ж таки, 2000-го, року я був не те що здивований, навіть не вражений, а - абсолютно вбитий відношенням тих же керівників русинських організацій до моєї нової особистої трагедії - дружині визначили діагноз: рак молочної залози... Хвороба запущена. Потрібне термінове лікування. А для лікування такої страшної хвороби і гроші потрібні страшно великі...
Одного з осінніх місяців 2000-го року у словацькому місті Пряшові проходила чергова міжнародна зустріч русинських активістів Європи, Канади й Америки.
Саме там Магочі офіційно заявив, що русинська діаспора Америки, Канади, Західної Європи зібрала два з половиною мільйони доларів на підпорування русинства, і він, Магочі, тим розпоряджається.
Притиснутий власною страшною бідою -хворобою дружини - я підійшов до головного спонсора всіх міжнародних русинських акцій, мільярдера Стівена Чепи, і в присутності академіка Пола Роберта Магочія розповів про свої медичні й фінансові проблеми...
Мені здавалося, що прихильний до русинства канадський мільярдер тут же... - одним словом, уявлявся суцільний позитив...
Але не снігом, а до серця сягаючим колючим градом посипались на мою голову байдужі слова мільярдера:
-При хворобі на рак навіть на найближчу людину не варто витрачати й цента: смерть - невідворотна. Я мав аналогічну ситуацію. Моя друга дружина захворіла на рак. На лікування я не виділив їй ні цента. Вона мене зрозуміла. Я вичекав трохи більше року - одразу після її смерті одружився втретє. І живу щасливо. Так, що й ти, Йване, не дуже перймайся. Головне: не трать гроші на її пусте лікування-вони тобі ще знадобляться.
Нас було троє: мільярдер Стівен Чепа, академік Пол Роберт Магочі, і - я... Ми в кавярні театру імені Духновича замовили каву...
Скінчивши свій виголошений жахливою русинською бесідою "спіч", мілярдер Стівен Чепа допив каву, за американським звичаєм поплескав мене по спині, те ж зробив і академік Магочі...І - вони пішли...
Я не міг допити свою каву - душило в горлі...
Покликав кельнера, розрахувався, і ще довго й німо сидів за чудово відполірованим столом, з бездонних глибин якого люто позирали на мене криваві очі моєї вмерлої душі...
P.S.Цьогорічного 16 вересня моїй дружині Валентині могло випонитися пятдесят шість років від дня народження. Але - 9 липня виповнилося рік від дня її смерті.
Хоча хвороба й важка, її можна було врятувати - потрібно було гроші... Ті, які я мав - я витратив... Але треба було більше... І - ніхто не допоміг!!!..Ніхто не допоміг.