ІВАН  ВАВІЛИН

(1911–1992 рр.)

 

 

СЛОВО ПРО ХАРАКТЕР

 

Не покірливим, а впертим

Народивсь я й буду мати

Навіть у годину смертну

Рідної землі характер.

 

Що земля подарувала,

Не загубиться ніколи.

Бо ж тайга не визнавала

Ні покірливих, ні кволих.

 

Хоч рука її жорстока

По голівці не погладить,

Та суворість ця глибока,

Наче щастя, манить, вабить.

 

Диво строгість ця чудесна –

Серце ласці, світлу раде.

Я людей шаную чесних –

Тут суворість не завада.

 

Хто сказав, що я нечулий?

Та однак, не м’якосердий!

В мене в серці стрепенулась

Цих ялин спокійна твердість.

 

Ось я пісню ніжноткану

Подарую щиро людям.

Ти ж шуми, тайго кохана,

Ти шуми – я слухать буду.

 

 

РУШНИЦЯ

 

Рушнице, подруго надійна,

Чи не осудиш нині ти,

Що домосміди ми спокійні

Й на полювання нам не йти.

 

Були ж іменини в нас відомі.

В тайзі нас кожен поважав.

Мені лягла на серце втома.

Тебе підточує іржа.

 

Ти не лякайся слів правдивих –

Помер наш спільний творчий бог,

Мов піст, настав цей час журливий…

Кому ще треба нас обох?!

 

А час іде. Вже чагарями

Стежки мисливські поплелись.

Роки старечі тягарями

До ніг незримо приросли.

 

Я два життя бажав прожити –

Свлє й за сина. ТИ ж було

Погодилась двом служити

Й не довелось.. Не довелось!

 

Ждав сина з фронту. Ждав… Надіявсь…

Але полеглі не встають…

Твою зажуру розумію.

Чи можеш ти мій біль збагнуть?

 

 

ВАСИЛЬ ЛОДИГИН

(1947 р.н.)

 

Я З БАТЬКІВ СЕЛЯНИН

 

Я з батьків селянин.

І тому мені любі

У коханім краю

Кожна квітка й стебло.

А як землю вогку

Ще й весна приголубить,

В кожній грудці ріллі

Чую ніжне тепло.

 

Я з батьків селянин,

Нерозорана нива

Крає серце мені,

Рве з грудей чорний крик!..

 

… А ще мосьок міських

Не терплю галасливих –

До мистецького пса,

Мов до друга, я звик.

 

Я з батьків селянин.

І від того, можливо,

Говірливе, сільське,

Я дівча полюбива.

І, звичайно, тому

Серце, ніжне, тремтливе,

Про весну і про хліб

Випромінює спів.

 

* * *

А тебе я не можу кохати…

Просто серце тобою й не снить.

Стану в дощ біля вашої хати –

Тож дверей мені не відчини.

 

Я не гордий… Не тайна для мене,

Що найперша красуня в нас – ти!..

… Ти прекрасна була б наречена,

Лиш би більше в душі доброти.

 

 

ОЛЕКСАНДРА МИШАРІНА

(1948 р.н.)

 

У ШКОЛІ

 

Лиш ступлю за поріг у школі,

Дивна радість пульсує в мені –

Це відчуєш хіба що у полі,

Як між квітами йдеш навесні.

 

Все забудеш, лиш руки дитячі,

Наче віти берізок в гаю.

В її очах ніжні вогники бачу –

Віру в світлу прийдешність свою.

 

І тоді віддати їм бажаю

Жар свій, силу, знання всі сповна!..

Серцем погляди їх відчуваю,

А у серці – щаслива весна!

 

 

ЙДЕ ВЕСНА

 

Плаче метелиця, скиглить злий вітер…

Значить в зими вже тепліє душа –

Березень збішено б’ється над світом,

Рветься із шор, як здичілий лошак.

 

Та крізь пітьму над вируючим лихом

Провесінь світлими має крильми…

Стань і дивися –

Уже попід стріхи

Висять бурульки – сльозинки зими.

 

* * *

Золотим тебе назвати?

Та ж коштовність – просто каммінь!

Чи красивим? – Жаль казати,

Бо краса сплива з літами.

 

– Дорогий! – скажу… Та гляну –

Ти  ж мені неоціненний!

Краще мовлю я: – Коханий! –

Слово це ясне й вогненне!

 

Хто коханий, той красивий!

В кого ж золота палати,

Ще не був такий щасливий,

Ні такий, як ми, багатий!

 

* * *

Як журба засудомить мій подих,

Яка самотність, мов сутінь стоїть,

Добра душе, на радість, на подив

Відчуваю обійми твої.

 

Чую слово, що вміє зігріти

Щирим, ніжним, промінним теплом –

Ти готовий в те слово вмістити

Всю журбу, що пливе над селом.

 

І дивуюся все ж, як відчую

Краплі суму у зливнім теплі…

Тільки людям ти радість даруєш,

Щедру й чисту, як світло землі.

 

* * *

Як весняна днина, променистим,

Як весняне небо, ніжночистим,

Як весняне сонце, непогасним,

Як весна сама, ти будь прекрасним.

 

Всюди вірним правді, непохитним,

До людей привітних будь привітним,

До людського горя не байдужим,

І щасливим. Будь щасливим, друже!

 

* * *

Хай одна весна і сумовита,

Тільки ж друга веселіша буде.

Хай дощами осінь ця повита,

Інша сонцем посміхнеться людям.

 

Хай це літо сонечком убоге,

Друге вмиють сонячні потоки.

Хай одна зима холодна й довга,

Інша буде не така жорстока…