АРВО ВАЛТОН

(1935 р.н.)

 

* * *

Коли дерева листям вкриються

Виростуть надовкіл жінок сукні

Я вже не побачу голих гілок

Не догадаюся про зміни що під сукнями тривають

Душі дерев сміються наді мною

Висовуючи тьму зелених язичків

Жінки приховують свою жагу

За моїми гарними словами

А я доволі часу маю

Все літо думати про це

Осінь все одне настане

 

* * *

Все ще вірш, що роки минулі

Освітлюють крихку тканину твого життя?

Все ще віриш, що спомини обігрівають тіло,

Збуджують жагу твою вхололу?

Вір, вір – мене це не цікавить.

У простоті своїй надієшся

На завтрашній схід сонця?

Гадаєш, що хтось колись перебиратиме пальцями

Зібрані тобою тьмаві камінці,

Які промінилися сяєвом твоїх очей?

Надійся, сповідайся – мене це не приваблює.

Бо ж і в цю мить ген за вікном

Дрижить тонюнім листям іва дужа.

Цієї ж мить падає на землю,

Споживши свій життєвий час, метелик-одноденка.

Саме цієї мить пахне свербигуз.

Цікаво ж бо й привабливо?

 

* * *

Ця вітка тисячу разів достойна моїх грошей

Як я накопичував усе життя

Та й декілька життів прожив

Щоб віднайти мені потрібну коштовність

Я гроші накопичував лише для того

Аби готовим бути до блаженної хвилини

Коли настане істинне те свято

Яке оспівується в рідкісних віршах

Тепер знайшов омріяну квітку

І життя знайшло втрачену сутність

Зосталось лиш очікувати

Те останне молитовне помазання

Яким і є останній кадр у фільмові строкатім.

 

* * *

Я зроби в заяву вищій владі,

побажав надалі існувати.

Запитала, у якому вигляді.

Хитрий, мовив, добре сама знаєш,

ти ж майстриня форм.

Що ся тоді трапило?

З рота мені вибила зубний протез.

Сказала, що це дуже твердий матеріал,

й після мене довго ще корисним буде.

 

* * *

Я трохи жив сьогодні

Тримав світ довкіл себе в чистоті

Нових речей і творів не породив

Вдячний світ за це мене преміював

Співами птахів і запахом квітів

Пообіцяли одне одному

Що й надалі співробітничаємо.

 

 

* * *

Ми гостилися з міжнародною спільнотою

відшукували об’єднуючі теми для розмови

десь там доволі далеко

знов ті терористи підірвали бомби і себе

ми не знали чи бодай похарчувалися вони

перед самовбивством

чи були голодні

адже мали про що думати

 

Наш стіл у всякому випадку

ломився од наїдків і напоїв

не все було рівноцінним

і по смаку вибирали найкраще

а тема для розмови була об’єднуюча

об’єднувала славну челядь.

 

 

БІЗНЕС

 

Естонський політик думає удень і вночі

кому корисливіше продати

його іще слабку в ногах вітчизну

так він піклується

щонайвигіднішої оборудки прагне

собі також собі також

рятує народ

так що кістки хрустять

шматки тріски непомітно

він в курсі справ

знає хто найкращий покупець

слідкує за кон’юнктурою і динамікою

чимало турбот в естонського політика

коли ж досягається угода

і видніється власне розбите корито

(дивно що це наприкінці радянських часів

написане

настільки актуальні й нині

гадається воно настільки ж актуальне

і для ваших політиків

 

 

ТУРБОТА

 

Спробував оцей костюм

зодягнути на світ

знавці сказали

потрібно ширший у плечах

кравець пообіцяв доробити

на понеділок буде готовий

під вечір сходив по нього

вияснилося що світ за цей час змінився

тримали з нещасним кравцем костюм на руках

не знали що сказати

а може все ж візьму

стільки ж праці вклали

що ще годно були суттєвішим у житті

аніж рахуватися з примхами жінок

 

БАЖАННЯ

 

Відтворюю тебе в уяві знову й знову

колись ти в древності жила

якщо не вмерла живеш й донині

твої благородні справи достойні похвали

приклад не заразний але пробувати потрібно

збережи тайну аби не розчаруватися

тіло твоє рухається мов капля що капає

мислі викручуються назвично

душа виділяє їдучу любов

тримайся будь казкою

двоного на землі

 

 

ПОЇЗД

 

Намагаюся таки намагаюся сісти в поїзд

який обіцяв їхати повз історію

в чорному снові може вдатися

пролетіти крізь тунель

десь в Альпах

чи в Саянах

історія торкається потилиці

пильнує за тим як я посміхаюсь

забуває займатися своїми справами

пролітає метеликом за вікном вагона

коли вилітаємо з тунелю

вона майже що в мене в руках

одначе завжди виходить так

що погляд мій зісковзує у далеч

де висяться могильні кургани

де бронзові браслети

очікують нинішніх панянок

де слова мудрості стікають по деревах

разом з прозорою смолою

закупорюють мої тугі вени

заліплюють повіки моїх очей

 

 

КАЗКА

 

У цьому просторому лісному масиві

знаходиться палац мій і колодязь

тут я сягаю істинного супокою

коли мною термосять життєві тягости

щовечора сміло рушаю

через чисте пустище

домашній ліс мене стрічає

нічого ліпшого не годно бути

я пориваю в осіннє листя

жаживо п’ю вологу росу

зло не вступає в цей палац

захищає ланцюг павутини

в колодязі я насолоджуюсь летом думок

доходжу деяких висновків

хтось поковтує в пень

але дверей я не відчиняю

 

 

ГІСТЬ

 

Хтось постукав

після довго стояв за дверима

напевно якийсь жалюгідний тип

точно що жебрає

просить хліба чи грошей на випивку

я двері відчинив

чого вам треба

відповів

я твоє безсмертя

сватаю тебе

разом причепуримось

ще чимало жартів утнемо

у цім строкатім світі

я розізлився

почуття гумору відмовило

пригойкнув

знаєш йти собі до пекла

прогризи горлянку власному безсмертю

собі я сам дам ради

пограю трішечки у комп’ютерні ігри

потім ляжу спати

грюкнув дверима перед його носом

навіть у вічко не зазирнув

може й досі там навпричіпки сидить

за дверима

 

 

ДУША

 

Землю, яку я відкрив,

об’являю своєю.

Тоді постає переді мною

двісті років тому вмерлий чоловік

і переконує мене, що землю цю

він відкрив раніш од мене.

Пропоную угоду:

Твоя душа хай буде моїм квартиронаймачем.

Він пропонує,

хай буду я квартиронаймачем його душі!

Я погоджуюсь,

Якою тоді валютою

я маю платити твоїй душі?

Каже

Валютою хай будуть доброта і турбота.

А чого б і ні.

Віднині непокоїть

єдина думка,

аби на мною відкритій землі

і тій душі літалося привільно.

 

 

П Е Г А С

 

Одного дня відчув

до чогось треба братися

вирвався із міста

закинув у воду озера вудицю

на гачок піймалася

ви зроду-віку не догадаєтесь

красива сіра кобилиця

підсунув сачок

виніс на берег мов жінку

кобилка була аж задивишся

і як тільки вона мені усміхнулася

я вже знав що чинити треба

тут же скочив на неї

важкенне тіло кобилиці

піднялося у повітря мов дракон

 

 

М И С Т Е Ц Т В О

 

В житті є два мистецтва справжні

вечірні хмари

і хмари сновидінь в мені

решта мистецтв

є штуками штучними

чи тихе життя

що влеглось на столі натюрмортом

пейзаж величний

Ні вечірні хмари

ні хмари справжніх

не застигнуть і на мить

шикуючись в ряди логічні

міняють окрас і настрій

Два мистецтва справжні

які не втиснеш в раму

не витвориш твору із них

так живодайно знати це

 

 

* * *

Поправді не знаю

чи є хто

кому б подякував

за барвисті хмари Заходу

за он те синювате озеро

в якому віддзеркалені верхи ялин

за чисте повітря що продуває мене

за запахи віку

не знаю

хоча спасибі можна б все-таки сказати

 

* * *

Потрібен був час

аби зрозумів

що я не є найзначущішим

у цьому світі

Аби доцят не розчаруватися

я зачав звужувати світ

поки зрештою не залишився

сам на сам з собою

у цьому звуженому світі

 

Ну і важний же я тут

однак не надто позитивна особистість

 

 

ДРУГИЙ СМИСЛ

 

Чоловік складається із слів

удень вони стирчать із нього

уночі перетворюються в сновидіння

висвічують крихкі картинки

вичитані з речень

на сіру стіну

сподівається що це віддалює його від смерті

 

Жінка складається із справ

порається до вечора на кухні

вранці східці підмітає

сміття викидує в широке поле

аби ніхто не помітив

і сподівається врятуватися од життя

у Бога

 

Дитина складається із мрій

із того чого ще не розуміє

сплітає із сріберних ниток сіть

увесь день виловлює здобич

сподівається знайти

ключі надійного раю

 

 

СПРАВА ЖИТТЯ

 

Позичив я сорочку строкату

пішки по Естонії ходив

якийсь дух до мене причепився

усеньке літо всмоктував мене у себе

 

лісові тварини вивчали мої наміри

пси гавкотінням заробляли на хліб

був я одночасно своїм і чужим

родом з нащадка віку

 

Чи знаєш одного навіженого віршомаза

або ж кульгавого гусляра

питали зажиточні господарі новочасся

сподіваючися мати блат в майбутньому

 

Я ж був лише сьогоднішнім спостерігачем

не відав що чинити із назбираним

якщо хочеш буду сіно косити чи стригти вівцю

платню я візьму триразову

бо гроші для мене лише сміття

 

Р У Ї Н И

 

Колись вони дихали рот у рот

зараз пара випарувалася

колись шкіра пестила шкіру

нині вона перетворилася

на наждаковий папір

любов нині археологічна знахідка

з керамічних уламків не складеш горшка

кільця вкрито окисом

величну будову зруйновано

ніхто не розбирає розвалин

лиш кропива вкриває зниклу ніжність.

 

 

З О В Н І Ш Н Я   П О Л І Т И К А

 

Велика держава простягла руку малій державі

а та відмовила

боялася що потиск буде занадто сильним

і все ж за нею чвалала

на перехресті втратила слід

побачила Європу

увійшла у двері спільного ринку

щосили грюкнула дверима

велика держава залишилася на вулиці

переступаючи з ноги на ногу

не відала велика держава

що там усередині з малою роблять

чи душать

чи напихають усілякими смакотами

і одне й друге

аби не пищала

бо й поправді через двері ані писку

Якщо ти патріот і щось знаєш

то кричи

 

 

Т О Ч К А   З О Р У

 

Економісти підрахували

зміна національності дешевше обходиться

аніж її збереження

культура дорога

власники великих грошей її ненавидять

рідна мова потрібна лиш тимчасово

електроніка ж без неї обходиться

мова виникла несподівано

а викаблучується

а хоче чимось провказати себе

хвацькуватість дорого обходиться суспільству

хай би там збільшувала прибуток

прийшляки

оці обезособлені чоловічки

не марять національною культурою

не користають діалектів

не сумують за давниною

задумайся які машини

і нас контролюють

 

 

У С В І Д О М Л Е Н Н Я

 

Історія стала перед дзеркалом

дивилась на своє пошрамлене обличчя

похитуючися в бар пішла

замовила цілу ріку питва

і знов героїчною стала

комусь по писку варізала

багато чого не затямила

кожен вчинок залишив на шкірі шрам

більшу частину покривав одяг

отому й носила

високий комірець і капелюха до очей

та вдачу розбійниці все ж не вдалося приховати

що вдіяти з нею

може6 затушувати бодай обличчя

та це із нею вже вчиняли

куди ж її дівати

бо ж повсюдно пхається

чи може самому відійти

заховатися у чотирьох стінах дому

саме так

 

 

П Л А С Т І В Ц І

 

Лапатий сніг пластівцями пише вірша

вірш тут же тане

торкнувшися закоханої землі

пластівці черемшини чинять те ж

увіковічуючи свою тимчасовість

лиш у черемшини це так гарно не виходить

її витвори надовго залишаються лежати

на чорній землі

 

 

К Н И Г А

 

Десь там є книга

яка мене чекає

колись її знайду

надію на те маю

поміж її сторінок і рядків

сяйне мені істина

яка для існування необхідна

мов сестра милосердя

котра оздоровить мене

від болістей виснажливих звільнить

аби я знову був сильніший

аніж саме життя

 

 

Т А Р Т У

 

Зимові пори

як місяць сяяв

і сніг поблискував

і поверхня землі нахилилася вбік

раптово появились

усі естонські визначні поети

з різних країн і міст

вони зібралися у місті Тарту

увесь майдан що сперед ратуші заполонили

аж тут забрався низькорослий Генрік

на край фонтана

і виголоси в голосом ясним

тут зараз є можливість зареєструватись

всім хто насмілиться бути безсмертним

одразу гамір вмовк

обірвалися римовані розмови

ані один не підійшов

усі народи дуже дивувались

із нашої естонської сором’язливості

 

 

Н А Ф Т А Л І Н

 

Витягую із шафи міллю січену одіж

на дні шафи знаходжу шкатулку

в ній мої вірші молодих років

на пожовтілому папері

думаю чи не варто б і на них

побризкати нафталіном

читаю

подумки ставлю їх

поміж визнані творіння

давно померлих класиків

а воно ж бо начеб і нічого

 

 

Б А Ж А Н Н Я

 

Я хочу пережити отой час

коли останній вірш мій здохне

тоді уп’юсь довколишньою порожнечею

скакати буду мов молоде лоша

 

Життя здається знов спочатку починається

можу вишукувати зайнятися б чим

минулими ділами не гидую

вчинене зло можу побачити добром

 

Хотілося б так довго жити

коли жадання до віршів ізнову відродяться

тоді я висковзну з старої шкури

і стану гарненьким новонародженим