Єден мüй цїмбор любить буженину,
А другый - шовдыря вареного з попром...
Лем я май бüлше люблю солонину
З цибульов, авать з чисноком.

Мüй нянько страшно крумплї кiвенує -
Печинi, смажинi, варинi, вuстянi...
Айбо мене нитко тым ни вчалує -
Лем солонина любиться минї!

Моя жона розчехне ся за рыбу:
З рiкы, ци з моря - вто йüв, ги дора!
А я собi урiжу хлїба скыбу,
А вд тому - солонинчины дараб!..

Ци м дома, а ци пüду на гостину,
Ни злакомлю ся шойтом, токаном -
Йой! як я люблю iсти солонину
З цибульов, авать з чисноком!

Без хлїба можу цїлый динь пробыти,
Без солонины ни буду й пüвдня!
Тому м ни мüг никого образити
Паскунным словом: “Лепава свиня!”.

Я люблю свинку, и домашню, й дику,
Хоть най вто буде и конда - кабан! -
Бо лем издалика увижу цику,
Готовый перед нив зняти клебан!

Коли свиню перед Рüздвом зарiжуть,
Там солонины в перст, авать - у шук!
Посолю, на бантину ї завiшу -
Най будить ся. В шпор кладеме лем бук.

Якоє щастя зимньої годины
Втяти дараб из тоншого кüнця:
Жовтинька кожиця на нашüв солонинї,
И руный пласт буженого мнясця.

А солонинчина така, ош онь ся свiтить:
Кить хоч - та смаж, а хоч - та просто iш!
Такої смачноты ниє на свiтї -
За вто блаженство словом ни вповiш!

Мüй нянько любить крумплї, жüнка - рыбу,
Донька - токан з солодкым молоком.
А я из пüвтицї урiжу скыбу
И - iм з цибульов, авать з чисноком!

Про солонину спüванкы спüваву,
Про солонину я кажу казкы.
На всьому свiтї иншого ни знаву,

Што мало бы такi мняккi смакы!

Так было вчора. Так ся впстало нынї.
Так буде и в усї далнiшi днї.
Бо докüть на свини є солонина,
Я нич ни вижу свинського в свинї!